Голова ККС ВС Олександр Марчук про справедливість як вимір суттєвості порушень, тенденції судової практики та виклики перед кримінальною юстицією, ексклюзивне інтервʼю

09:53, 12 лютого 2024
«Система кримінальної юстиції на другому році війни безперервно функціонує, готова приймати виклики та достойно долати перешкоди об’єднаними зусиллями судової спільноти, органів системи правосуддя і міжнародних партнерів України», – голова Касаційного кримінального суду ВС Олександр Марчук.
Голова ККС ВС Олександр Марчук про справедливість як вимір суттєвості порушень, тенденції судової практики та виклики перед кримінальною юстицією, ексклюзивне інтервʼю
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Війна поставила перед судовою системою і законодавцем нові виклики. При цьому будь-які зміни до чинного законодавства позначаються на судовій практиці. Про ті з них, які суттєво вплинули на судову практику, тенденції, які потребують найбільшої уваги, а також необхідні зміни для забезпечення сталості та єдності судової практики, розповів в інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександр Марчук.

У червні 2023 року колектив суддів обрав Вас головою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Які першочергові кроки були зроблені Вами в організації роботи Суду? У чому полягає щоденна робота очільника ККС ВС?

Опираючись на попередній досвід роботи, першочерговими кроками визначив для себе ближче знайомство з працівниками секретаріату суду, вивчення особливостей напрямів роботи структурних підрозділів та ділянок відповідальності, закріпленої законодавством за Касаційним кримінальним судом з позиції голови суду. Повноваження голови касаційного суду визначені в статті 42 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тут не додалося чогось нового.

Моя щоденна робота як очільника суду полягає, зокрема, у здійсненні правосуддя та забезпеченні єдності судової практики, проведенні щотижневих оперативних нарад суддів з метою обговорення актуальних питань судової практики та організації роботи суду, надання методичної допомоги судам першої та апеляційної інстанцій, підготовки оглядів судової практики і в представництві суду у взаємодії з іншими судами, органами державної влади, установами й організаціями.

Паралельно із виконанням касаційним судом основних функцій з перегляду судових рішень попередніх інстанцій у касаційному порядку та забезпечення сталості і єдності судової практики, організовую комплексну взаємодію та щоденну координацію роботи суддів Касаційного кримінального суду, оскільки вони беруть участь у різного роду професійних, тематичних заходах, що потребує неабиякого часу, уваги та відповідної підготовки.

Які тенденції в судовій практиці наразі потребують особливої уваги з боку суддів кримінальної спеціалізації всіх інстанцій?

З-посеред тенденцій у судовій практиці можна виділити декілька. Йдеться про збільшення кількості кримінальних проваджень, що розглядаються за процедурою in absentia – за відсутності підозрюваного або обвинуваченого, зокрема, у справах про воєнні злочини. Разом з цим зростає кількість справ про злочини проти основ національної безпеки України, про корупційні кримінальні правопорушення та військові кримінальні правопорушення.

У цьому контексті хочу сказати, що проєктом Закону України щодо внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (реєстр. № 10301 від 29 листопада 2023 року) пропонується передбачити у статті 18 чинного Закону норми про спеціалізацію суддів зі здійснення кримінального провадження у справах про військові кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в місцевих загальних та апеляційних судах, а також про порядок обрання суддів цієї спеціалізації. Указаний законопроєкт перебуває на розгляді парламенту. Крім того, ВС виступає за відновлення інституту військових судів.

З року в рік дані статистики трохи змінюються, однак по категоріях вони сталі. Протягом 2023 року в касаційному порядку переглянуто судові рішення у кримінальних провадженнях за розділами Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК): проти власності – стосовно 627 осіб або 25,8 % від загальної кількості осіб, щодо яких переглянуто судові рішення; проти життя та здоров’я особи – 492 або 20,3 %; проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 334 або 13,8 %; у сфері обігу наркотичних засобів – 247 або 10,2 %; у сфері службової та професійної діяльності – 220 або 9,1 %; інші види кримінальних правопорушень – 509 або 20,8 %. Однак, за інформацією, розміщеною на сайті Офісу Генпрокурора, вже зареєстровано понад 124 тис. злочинів агресії та воєнних злочинів, а також понад 16 тис. злочинів проти національної безпеки, з яких у суди надійшло вже близько 20 тис. таких справ.

Чи можна виокремити зростання кількості певних категорій кримінальних справ за останній рік? У яких категоріях Ви як суддя спостерігаєте проблематику? Чи мала місце кардинальна зміна практики в тій чи іншій категорії справ?

Поряд із кримінальними правопорушеннями, розгляд яких є традиційним для судової системи України, суди почали розглядати справи щодо кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена розділами І «Злочини проти основ національної безпеки України», XIX «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення)», ХХ «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» Особливої частини КК. Серед них такі кримінальні правопорушення, як посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (стаття 110), державна зрада (стаття 111), колабораційна діяльність (стаття 111-1), виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікація її учасників (стаття 436-2 КК), порушення законів та звичаїв війни (стаття 438 КК) тощо.

У цьому контексті хочу зазначити, що судді всіх інстанцій проходили навчання щодо особливостей застосування норм, передбачених розділом ХХ КК «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», у тому числі із залученням міжнародних експертів. У НШСУ розроблено відповідні навчальні курси та проводяться різного роду тренінги.

Касаційний кримінальний суд здійснює постійний моніторинг надходження і розгляду судами першої та апеляційної інстанцій кримінальних проваджень про вчинення кримінальних правопорушень зазначеної категорії, орієнтує суди на забезпечення першочергового розгляду таких кримінальних проваджень, відбувається поступове формування судової практики.

Разом із цим за період дії правового режиму воєнного стану до кримінального закону та кримінального процесуального закону були внесені зміни 49 разів (24 рази – до КК та 25 разів – до Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Це вимагає від суддів тримати руку на пульсі та оперативно й ефективно адаптовувати судову практику до законодавчих змін.

Крім цього, вирішувалися питання зміни територіальної підсудності справ тих судів, що тимчасово припинили здійснення правосуддя. А також було організовано роботу судів, яким територіальну підсудність після деокупації було відновлено.

Якщо говорити про проблематику, то слід зазначити про нормативне регулювання процедури заочного кримінального провадження (in absentia), яке потребує подальшого доопрацювання з метою приведення її у відповідність до практики ЄСПЛ. Йдеться про удосконалення процедури повідомлення учасників судового процесу, виклику в судове засідання, про можливість забезпечення участі в режимі відеоконференції та інше. Для законодавчого врегулювання цих питань у парламенті зареєстровано законопроєкти «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів щодо забезпечення кримінальних проваджень, здійснення яких унеможливлено внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України» (реєстр. № 9579 від 07 серпня 2023 року) та «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» (реєстр. № 8219 від 23 листопада 2022 року).

Крім того, для забезпечення сталості та єдності судової практики потребують виважених законодавчих змін окремі кримінально-правові заборони, передбачені розділами І (стаття 111-1 «Колабораційна діяльність»), XIX (стаття 435-1 «Образа честі і гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю») та ХХ (стаття 438 «Порушення законів та звичаїв війни») Особливої частини КК.

Говорити про кардинальну зміну практики не доводиться. Разом з тим є випадки, коли у процесі ухвалення судових рішень відбувалося уточнення раніше висловлених позицій чи висновків, що сприяє розвитку судової практики.

У яких справах, переданих ККС ВС для розгляду Великою Палатою Верховного Суду, судді наразі очікують на відповідну позицію для вирішення правової проблеми?

На розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувають справи, правові висновки в яких впливатимуть на правовідносини в умовах воєнного стану. Ці справи стосуються таких питань:

- можливості представника особи, що є стороною в провадженні, подавати зміни та доповнення до апеляційної скарги, раніше поданої особою, яку він представляє, і можливості касаційного суду розглядати питання, які не були розглянуті судами попередніх інстанцій (справа № 304/1035/20);

- суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого статтею 437 КК «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни» (чи можуть бути суб’єктами цього кримінального правопорушення, окрім осіб, які спроможні фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними, також інші особи, безпосередньо задіяні за наказами у заходах щодо виконання дій, передбачених цією статтею, як співучасники) (справа № 415/2182/20).

Наразі особливого резонансу набувають рішення ККС ВС (зокрема, у справі № 333/4532/22), які стосуються злочинів, вчинених військовослужбовцями в частині проходження військової служби. Так, ККС ВС неодноразово висловлював позицію стосовно неможливості звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовців, бо в умовах воєнного стану це створить у когось впевненість у безкарності. Чи існує стала й однозначна позиція ККС ВС стосовно неможливості звільнення військовослужбовців на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком? Чи в усіх справах судді ККС ВС доходять висновку, що військовослужбовець має понести реальне покарання? Які обставини та критерії зазвичай враховують судді під час вирішення подібних справ?

Почну з того, що звільнення від відбування покарання з випробуванням належить до дискреційних повноважень суду та є його правом, а не обов’язком, а тому застосовується лише тоді, коли для цього є умови й підстави, визначені статтею 75 КК.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду в можливості її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на відомостях про вчинений особою злочин, його мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням важливе значення мають відомості, що характеризують: особистісні прояви обвинуваченого; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв’язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику особи тощо.

У кожному конкретному кримінальному провадженні суд, колегія суддів, оцінюючи вищевказані відомості, приймає рішення про застосування або ж відмову в застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У практиці Касаційного кримінального суду трапляються випадки, коли Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій про звільнення від відбування покарання з випробуванням засуджених військовослужбовців під час призначення покарання або у своєму рішенні застосував статтю 75 КК (див., наприклад, постанови від 19 вересня 2023 року у справі № 688/2893/22; 08 вересня 2022 року у справі № 504/4159/20; 21 квітня 2022 року у справі № 280/38/18; 21 лютого 2019 року у справі № 725/3422/17).

Поряд із цим є випадки, коли Касаційний кримінальний суд підтримує рішення судів попередніх інстанцій про неможливість звільнення від відбування покарання з випробуванням засуджених військовослужбовців у ході призначення покарання або своїм рішенням скасовує застосування статті 75 КК (див., наприклад, постанови від 15 березня 2023 року у справі № 725/1652/22; 15 листопада 2023 року у справі № 608/67/23; 19 вересня 2023 року у справі № 130/3710/21).

Нам усім варто чітко усвідомлювати, що в умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов'язок безпосередньо в регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов'язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування.

Не слід забувати про те, що Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» (від 13 грудня 2022 року № 2839-IX) було внесено зміни до частини першої статті 75 КК, а саме регламентовано, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не може бути застосоване у разі вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Хочу додати, що дуже часто з почутих чи прочитаних інформаційних повідомлень складається враження, що особливого резонансу викликають ситуації, які, з однієї сторони, виглядають негативно, несправедливо або такими видаються на думку якоїсь спільноти чи групи, категорії осіб. Позитивні рішення такої реакції чомусь не отримують. Відповідь на те, чому людина швидше фокусує свою увагу на чомусь негативному, напевно, слід шукати в природі самої людини як такої. Зазвичай, нас недостатньо цікавлять позитивні моменти, зрушення, досягнення. Вони сприймаються як щось належне. У цьому контексті війна, на жаль, якраз дуже яскраво продемонструвала, наскільки цінними можуть бути елементарні речі, коли їх бракує.

3 березня 2022 року законом про внесення змін до Кримінального кодексу щодо посилення відповідальності за мародерство були внесені зміни до частин четвертих статей 185–187 (крадіжка, грабіж, розбій), 189 (вимагання) та 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) однакового змісту: їх доповнено кваліфікуючою ознакою здійснення злочинів «в умовах воєнного або надзвичайного стану». Унаслідок цього усі злочини, вчинені після введення в дію зазначених змін, незалежно від обставин їх вчинення й інших кваліфікуючих ознак (повторність, попередня змова, проникнення, великий розмір тощо), суди кваліфікують за частиною четвертою цих статей. Часто суди, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і розуміючи очевидну його невідповідність тяжкості правопорушення, звільняють засуджених від його відбування з випробуванням. Однак така практика застосування статті 75 КК сама собою є виключною проблемою, оскільки спотворює інститут звільнення від відбування покарання, не призначена для нуліфікації непомірно жорстокого положення кримінального закону. Про це зазначав і ККС ВС у своїх рішеннях. На Вашу думку, чи має місце тут певна проблематика, на яку слід звернути увагу законодавцю?

Навесні минулого року (29 квітня 2023 року) на сайті Судово-юридичної газети з’явилася публікація під заголовком «Тлумачення ознаки «в умовах воєнного стану» призводить до того, що будь-яка крадіжка розглядається як тяжкий злочин, і це спотворює саме поняття, - справу передали до ВП ВС» (посилання), у якій досить ретельно описана ця проблематика, за що ми вдячні вашому журналістському колективу.

Відомо, що питання кваліфікації злочинів, передбачених статтями 185–187, 189 та 191 КК, в умовах воєнного або надзвичайного стану були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка ухвалою повернула кримінальне провадження для подальшого розгляду до Касаційного кримінального суду у зв’язку з відсутністю виключної правової проблеми.

Нещодавно об'єднана палата Касаційного кримінального суду в постанові від 15 січня 2024 року (справа № 722/594/22) сформулювала висновок про те, що з урахуванням змін, унесених Законом України від 3 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена частиною четвертою статті 185 КК, підлягає застосуванню в разі «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану», а «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (пункт 11 частини першої статті 67 КК) як обставина, що обтяжує покарання, може бути враховано судом лише в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Слід пам’ятати, що суд під час здійснення правосуддя застосовує правові норми, однак не може перебирати на себе функції законодавчого органу та у своїх рішеннях змінювати їх зміст. Тому для зміни судової практики необхідні зміни в законодавстві.

Аналізуючи законопроєкти, що надходять на опрацювання до Верховного Суду, якими пропонується ті чи інші статті Особливої частини КК доповнити кваліфікуючими ознаками на кшталт «в умовах воєнного стану», «з використанням воєнного стану», «під час воєнного стану», Верховний Суд акцентує на системному підході, який би уніфікував використання в статтях КК відповідної кваліфікуючої ознаки для належної диференціації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення.

Варто розуміти, що кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Використання, власне, справедливості як виміру суттєвості порушень дозволяє оцінити характер допущених порушень не з формальних позицій, а з точки зору реального впливу на характер та зміст ухвалюваного рішення.

Саме несправедливість судового рішення (а зовсім не його формальна невідповідність закону) створює таке становище, коли невиправлення судової помилки спотворює суть правосуддя, руйнує баланс конституційно значущих цінностей, у тому числі прав і законних інтересів засуджених та потерпілих, а отже, суперечить конституційному імперативу, відповідно до якого права та свободи людини і громадянина є найвищою цінністю.

Зрозуміло, що в таких умовах стабільність судового рішення не є цінністю настільки значущою, щоб заради її збереження приносити в жертву права та свободи громадян, які буде порушено несправедливим судовим рішенням.

Наразі на практиці поширеними є випадки уникнення підозрюваними, обвинуваченими участі у кримінальному провадженні шляхом мобілізації за заявою самої особи або шляхом укладення контракту щодо проходження військової служби. Чи сприяє це досягненню мети кримінального судочинства та чи не має законодавець врегулювати це питання?

Дійсно, поширеними є випадки уникнення підозрюваним, обвинуваченим участі у кримінальному провадженні шляхом мобілізації для проходження військової служби.

Щодо необхідності вдосконалення положень статті 335 КПК хочу зауважити, що наразі в частині першій цієї статті для суду передбачена безальтернативна вимога зупинити судове провадження стосовно обвинуваченого, який був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Ураховуючи, що на сьогодні в Україні запроваджено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, постійно виникає необхідність у застосуванні вказаної норми КПК. При цьому немає можливості подальшого проведення судового розгляду щодо обвинуваченого, який був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, навіть у разі, коли такий обвинувачений може брати участь у судових засіданнях.

Тому доцільно розглянути питання про закріплення в КПК можливості подальшого проведення судового розгляду стосовно обвинуваченого, який був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період у разі, якщо такий обвинувачений не заперечує проти цього та має можливість брати участь у судовому розгляді (судових засіданнях). Це дасть змогу забезпечити додержання розумних строків кримінального провадження та сприятиме ефективному виконанню завдань кримінального провадження.

Також слід пам’ятати, що відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави і справою всього українського народу.

В одному з кримінальних проваджень, що були на розгляді Касаційного кримінального суду, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження, відомості про особу засудженого, його молодий вік, позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, притягнення вперше до кримінальної відповідальності (частина перша статті 121 КК), вжиття засудженим заходів щодо відшкодування заподіяної потерпілому шкоди, наявність пом’якшуючих обставин і відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також беручи до уваги проходження засудженим військової служби за контрактом, що підтверджувалося копією витягу з наказу командира військової частини, колегія суддів Касаційного кримінального суду звільнила засудженого від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, якщо він протягом трирічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. У решті судові рішення попередніх інстанцій було залишено без зміни.

Таким чином, бачимо, що Суд враховує всі обставини кримінального провадження, перевіряє дійсність проходження військової служби та мотивує застосування статті 75 КК тим, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, водночас із забезпеченням її економічної та інформаційної безпеки, є найважливішими функціями держави і справою всього народу України.

Дуже важливо знаходити баланс між притягненням до відповідальності, зважаючи на всі обставини справи, та пам’ятати, що захист інтересів нашої держави є найвищою метою. Під мобілізацією розуміється не тільки призов військовозобов’язаних на службу в регулярну армію у зв’язку із запровадженням воєнного стану, а й приведення до активного стану, а також залучення, що забезпечує виконання важливого завдання та досягнення цілі, у цьому випадку – перемоги України. Не буде держави – не буде всього іншого.

Як новели у законодавстві, зокрема останні зміни до КПК, відображаються на судовій практиці? Чи готує ККС ВС свої позиції стосовно законопроєктів, які передбачають новації у Кримінальному, Кримінальному процесуальному кодексах?

Хочу зазначити, що будь-які зміни до чинного законодавства позначаються на судовій практиці. При цьому рівень такого впливу залежить від того, наскільки ці зміни є значними, системними.

Серед тих, які суттєво вплинули на судову практику, можна відзначити зміни щодо регламентації кримінального провадження в умовах воєнного стану або зміни, пов’язані зі скасуванням строків досудового розслідування до повідомлення особі про підозру.

При цьому Верховний Суд постійно взаємодіє з Комітетом Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, який є головним комітетом з опрацювання змін до кримінального та кримінального процесуального законодавства й надає свої зауваження і пропозиції до законопроєктів, що надходять до Верховного Суду на опрацювання.

На розгляді парламенту перебуває законопроєкт № 5661, яким пропонується більш жорстко підійти до питань зриву судових засідань через неявку захисників, передати певні повноваження від слідчих суддів до прокурорів тощо. На Вашу думку, чи сприятиме це посиленню ефективності механізму притягнення до відповідальності? Які механізми для протидії зловживання правами наразі застосовують судді?

У КПК, на відміну від інших процесуальних кодексів, регулюванню питання недопустимості зловживання процесуальними правами приділено найменше уваги, тому це питання потребує подальшої регламентації. Адже на сьогодні судді застосовують лише ті механізми протидії зловживанню процесуальними правами, що передбачені чинним законодавством, а саме: накладення грошового стягнення за неприбуття на виклик без поважних причин (стаття 139 КПК), застосування приводу (стаття 140 КПК), винесення окремої ухвали. Проте цих заходів для додержання розумних строків розгляду кримінальних проваджень явно недостатньо.

Як свідчить щорічна статистика ДСА, найпоширенішими причинами відкладення судових засідань є неявка обвинувачених, на другому місці – неявка захисників, а на третьому – неявка прокурорів у судові засідання. Очевидно, що випадки безпідставної неявки в судові засідання потребують належного реагування.

Разом з цим у порядку вирішення питання про направлення кримінального провадження (справи) з одного суду до іншого, що регламентується статтею 34 КПК, до Касаційного кримінального суду надходять відповідні подання та клопотання. За минулий рік Касаційний кримінальний суд розглянув 3812 таких подань і клопотань. Це надмірний показник, який у декілька разів перевищує показники 2021 року (1399), а також 2022 року (1023). Для вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого КПК відведено п’ять днів і це не є розглядом по суті, однак вирішується за правилами судового розгляду в судовому засіданні. У цьому контексті хочу поділитися, як нещодавно у кримінальному провадженні у сфері обігу наркотичних засобів (статті 305–327 КК) у ході вирішення питання про визначення підсудності відповідно до статті 34 КПК надійшли клопотання від 25 обвинувачених: про бажання бути присутнім у залі судового засідання (20 обвинувачених) або взяти участь у режимі відеоконференцзв’язку (5 обвинувачених). Захисники в загальній кількості (10 осіб) були присутні в залі судового засідання та (5 осіб) взяли участь у режимі відеоконференцзв’язку за допомогою власних технічних засобів. Також було забезпечено 20 доставок із місць тимчасового тримання під вартою. Клопотання від обвинуваченого та захисника про бажання взяти участь у режимі відеоконференції надходили навіть у день розгляду клопотання. Такі випадки призводять, як правило, до відкладення розгляду та порушення строків розгляду, що може свідчити про зловживання процесуальними правами і необхідність законодавчих змін.

Також на розгляді Верховної Ради перебуває законопроєкт № 9446 стосовно скасування інституту нарадчої кімнати у КПК. На Ваш погляд, чи актуальним наразі є скасування цього інституту?

Треба зазначити, що згаданий законопроєкт перебував на розгляді Верховного Суду. За результатами його розгляду було підтримано пропозицію щодо скасування інституту нарадчої кімнати, який з огляду на вимоги сьогодення є неактуальним, надмірно формальним та не відповідає змісту терміна «таємниця нарадчої кімнати». Важливою умовою для ефективного виконання завдань кримінального провадження є насамперед заборона втручання і впливу на прийняття судового рішення, а не формальний вихід суду до нарадчої кімнати. Тому доцільним та обґрунтованим, вважаю, є перехід від інституту нарадчої кімнати до таємниці ухвалення судового рішення.

Чи вважаєте Ви, що система судів кримінальної спеціалізації впоралася із викликами?

Незважаючи на всі труднощі, з якими стикаються суди кримінальної спеціалізації можемо констатувати, що система кримінальної юстиції на другому році війни безперервно функціонує, у цілому адаптована до умов сьогодення, готова приймати виклики та достойно долати перешкоди об’єднаними зусиллями судової спільноти, органів системи правосуддя і міжнародних партнерів України.

Разом з цим євроінтеграційні прагнення України, наближення держави до ЄС та питання притягнення до відповідальності держави-агресора обумовлюють спрямування наших дій на активізацію міжнародної взаємодії, удосконалення, а можливо і спрощення, визначених законодавством процедур міжнародно-правового співробітництва та встановлення справедливості.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Відповідальності за порушення правил військового обліку не уникнути – ефір на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Відповідальності за порушення правил військового обліку не уникнути – ефір на Право ТВ
Головне про суд
Сьогодні день народження святкують
  • Дмитро Костенко
    Дмитро Костенко
    суддя Окружного адміністративного суду міста Києва
  • Андрій Бабаєв
    Андрій Бабаєв
    суддя Харківського окружного адміністративного суду