Верховний Суд висловився стосовно підстав та умов звернення з позовом суб’єкта владних повноважень до суб’єкта приватного права в адміністративному судочинстві

До Верховного Суду звернувся заступник прокурора із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в справі за позовом прокурора (позивач) в інтересах держави в особі Управління культури та туризму обласної державної адміністрації до Релігійної організації (відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Спір у цій справі стосувався протиправної, на думку позивача, бездіяльності відповідача щодо неукладення охоронного договору на об`єкт культурної спадщини – пам`ятку архітектури місцевого значення.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи своє рішення тим, що факт укладення відповідачем після відкриття провадження у цій справі охоронного договору на пам`ятку архітектури місцевого значення свідчить про відновлення законних інтересів осіб, яких представляє позивач, та свідчить про відсутність потреби визначати спосіб судового захисту такого інтересу. При цьому, суд додатково зазначив, що Релігійна організація не є суб`єктом владних повноважень, тому самостійне виправлення встановлених порушень не є підставою для закриття провадження відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції у частині резолютивної частини, проте, змінив мотиви, зазначивши те, що позивач не перевірив вжиття Управлінням культури та туризму заходів щодо укладення з відповідачем охоронного договору на об`єкт культурної спадщини, а також не врахував, що законодавством не передбачено право на звернення до суду з позовом про зобов`язання юридичної особи укласти договір з суб`єктом владних повноважень, а тому Релігійна організація не є належним відповідачем у цій справі, а Управління культури та туризму може застосувати до власника об`єкта культурної спадщини штрафні санкції у разі невиконання ним вимог статті 23 Закону України від 8 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» щодо укладення охоронного договору.

Верховний Суд підтримав рішення суду першої інстанції, частково задовольнив касаційну скаргу заступника прокурора та скасував постанову суду апеляційної інстанції.

Одним із доводів касаційної скарги була необхідність формулювання Верховним Судом висновку щодо застосування частини першої статті 2, частини четвертої статті 5, пункту 8 частини першої статті 238 КАС України стосовно права суб’єктів владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовами до суб`єктів приватного права.

Переглядаючи постанову суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, Суд зазначив, що справи за позовом суб`єкта владних повноважень умовно можна поділити на такі категорії: 1) справи за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта владних повноважень; 2) справи за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта приватного права.

За загальним правилом, звернення суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічного права) до суб`єкта приватного права відбувається з метою ефективного захисту суспільних інтересів (інтересів необмеженого кола осіб).

Суд звернув увагу, що частина п`ята статті 125 Конституції України (з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди) не містить жодних обмежень стосовно юрисдикції адміністративних судів захищати особу або групу осіб, вказуючи лише на сферу такого захисту, а саме, публічно правові–відносини. Якщо будь-який суб`єкт всупереч статті 68 Основного Закону України не забезпечує неухильного додержання Конституції України та законів України або посягає на права і свободи інших осіб та це відбувається у публічно-правовій сфері, саме адміністративний суд має вирішити такий спір та захистити суспільні інтереси (незалежно від можливих процесуальних обмежень стосовно права позивача на ініціювання такого спору). У протилежному випадку деякі суб`єкти публічного або приватного права стають, фактично, «безконтрольними», а гарантії, встановлені статтею 68 Конституції України, - «неспроможними».

Суб`єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України) та з метою реалізації покладених на них повноважень. Для справ за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта приватного права законом мають бути передбачені безумовні підстави для звернення до адміністративного суду; у той час як у справах за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта владних повноважень звернення до суду може здійснюватися також з підстави, що прямо не передбачена законом, але такої, що безпосередньо слідує з відповідних функцій (покликання) цього суб`єкта. У виняткових випадках та з метою захисту суспільного інтересу, якщо це не суперечить закону та здійснюється для реалізації визначених законом завдань та функцій, суб`єкт владних повноважень також може звернутися з позовом до суб`єкта приватного права без наявності прямої вказівки на це у законі.

В адміністративних справах за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта приватного права, в яких мотивом звернення до суду є захист суспільного інтересу (прав необмеженої кількості осіб), позивачем має бути обґрунтовано необхідність захисту такого інтересу саме у судовому порядку, а також те, що звернення до суду здійснено з метою реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій, визначених Конституцією та законами України.

Захистом від безпідставних позовів суб`єктів владних повноважень, зокрема, є гарантії, передбачені процесуальним законом, стосовно права на компенсацію всіх витрат, пов`язаних із спором, у тому числі компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на зазначене, Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого у справах за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єкта приватного права надважливим є врахування та застосування судом принципу пропорційності як універсального загальноправового принципу, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; використання цього принципу дозволяє досягти розумного співвідношення між метою впливу з боку держави в особі її компетентних органів та засобами їх досягнення; принцип пропорційності вимагає виключно справедливого, раціонального та співрозмірного втручання у права суб`єкта приватного права для захисту суспільних інтересів (прав необмеженої кількості осіб).

Постанова Верховного Суду від 8 травня 2024 року у справі №240/17530/23 (адміністративне провадження № К/990/42023/23).

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.