Верховний Суд висловився про неможливість відчуження з державної в комунальну або приватну власність землі, на якій розташована пам’ятка археології місцевого значення

Земельна ділянка, на якій знаходиться пам’ятка археології місцевого значення, відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, на які поширюється встановлена законодавством заборона щодо їх відчуження з державної у комунальну або приватну власність. Правовий режим такої земельної ділянки не може відрізнятися від правового режиму самої пам'ятки археології та перебувати в приватній чи комунальній власності.

Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам'ятками археології у зв'язку з невіддільністю пам'ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.

Про це йдеться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2025 року по справі 902/546/24.

Обставини справи

КГС ВС розглянув касаційну скаргу ТОВ у справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі обласної військової державної адміністрації до селищної ради, скаржника, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним договору, скасування реєстраційних дій, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги прокурора тим, що оформлення права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення за селищною радою та надання її в оренду ТОВ суперечить вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема положенням Закону «Про охорону культурної спадщини» та ЗК.

Спірна земельна ділянка у 1977 році була включена до списку пам’яток археології місцевого значення − поселення трипільської культури IV−III тис. до н. е.

У 2004 році було укладено охоронний договір використання пам’ятки виключно під екскурсійно туристичні цілі, яка в 2013 році зареєстрована в Державному земельному кадастрі як земельна ділянка історико-культурного призначення, про що свідчать і дані поземельної книги.

У 2013 році між сільрадою та ТОВ укладено договір на обробіток, збереження та оренду зазначеної земельної ділянки, право оренди на яку зареєстровано у 2023 році.

Предметом розгляду у справі були питання правомірності набуття у власність селищною радою спірної земельної ділянки та передання її в оренду ТОВ з підстав того, що на спірній земельній ділянці знаходиться пам’ятка археології місцевого значення, у зв’язку з чим вона належить до категорії земель історико-культурного призначення, яка може перебувати виключно у державній власності.

Господарський суду рішенням, залишеним без змін згідно з постановою апеляційного господарського суду, позов задовольнив. Суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що на спірній земельній ділянці знаходиться пам'ятка археології місцевого значення, у зв'язку з чим вона належить до категорії земель історико-культурного призначення.

Позиція Верховного Суду

За змістом ч. 1 ст. 53 ЗК до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. У пункті 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

КГС ВС зазначив, що за встановленими обставинами справи, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з доведеності факту розташування на спірній земельній ділянці пам'ятки археології місцевого значення, що свідчить про її належність до категорії земель історико-культурного призначення, на які поширюється встановлена законодавством заборона щодо їх відчуження з державної у комунальну або приватну власність. Відповідно до ст. 53, 54 ЗК та ст. 34 Закону «Про охорону культурної спадщини» такі землі можуть перебувати лише у державній власності.

КГС ВС зазначив, що відповідно до практики ВП ВС відчуження або передача цих земель у приватну чи комунальну власність суперечить закону, оскільки пам’ятки археології є невід’ємними від відповідних земельних ділянок. Відповідно до ст. 54-1 ЗК на такі земельні ділянки накладаються спеціальні обмеження, що забороняють будь-яку діяльність, яка може завдати шкоди об’єкту культурної спадщини.

Відомості про ці обмеження підлягають внесенню до Державного земельного кадастру. Водночас згідно з ч. 6 ст. 17 ЗК «Про охорону культурної спадщини» усі пам’ятки археології є виключно державною власністю. Землі, на яких вони розташовані, підлягають вилученню або викупу у державну власність.

Зважаючи на це, КГС ВС зауважив, що земельна ділянка, на якій розташована пам'ятка археології – поселення трипільської культури ІV−ІІІ тис. до н. е., відноситься до земель історико-культурного призначення, яка може перебувати виключно у державній власності. КГС ВС дійшов висновку, що земельна ділянка, на якій знаходиться пам’ятка археології, не може мати відмінний правовий режим від самої пам’ятки, що унеможливлює її передачу у приватну власність. Перебування таких земель у володінні юридичних чи фізичних осіб є незаконним. За результатами розгляду касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.