Квартира на правовій паузі: як строки і дублікат виконавчого листа зупинили стягнення з боржників

Запорізький апеляційний суд скасував дві ухвали першої інстанції у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, повернувши її на новий розгляд. Підставою стали порушення процесуальних норм: неналежне повідомлення учасника про розгляд заяви щодо поновлення строку та відсутність чинного поновлення строку пред’явлення виконавчого документа. Висновки апеляції підтвердили пріоритет процесуальних гарантій над прагненням до швидкого виконання матеріального рішення.

Описка у виконавчих листах

Запорізький апеляційний суд розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 2-4080/11 (334/3734/13-ц), у межах якої було оскаржено дві ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя – від 27 травня 2013 року та від 22 грудня 2021 року.

Ця історія почалася ще 14 років тому, коли суд першої інстанції ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки – двокімнатну квартиру, що належала трьом співвласникам. Сума боргу перевищувала 127 тисяч грн. Додатково було стягнуто судові витрати та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу. Рішення суду набрало чинності 27 грудня 2011 року, і саме з цієї дати закон визначав річний строк для пред’явлення виконавчого листа.

У квітні 2012 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя видав виконавчі листи, але допустив описку у прізвищах відповідачів. Це призвело до того, що дані документи стали фактично непридатними для виконання. Проте лише у жовтні того ж року кредитор звернувся із заявою про виправлення, і 30 жовтня 2012 року суд видав нові документи. Проте у них зазначили строк пред’явлення до 27 грудня 2012 року, що викликало суперечку: представник стягувача наполягав, що строк мав тривати рік від моменту видачі нових листів, тобто до жовтня 2013 року.

Аргументація кредитора ґрунтувалася на тому, що у жовтні-грудні 2012 року сторони вели переговори про мирне врегулювання, і саме це стало причиною пропуску строку. Він просив суд поновити строк, щоб мати можливість пред’явити документи до виконання. Суд першої інстанції погодився і задовольнив заяву, поновивши строк для пред’явлення виконавчих листів.

Апеляційна скарга боржника була побудована на іншій логіці: кредитор отримав виконавчі листи ще у квітні 2012 року, але не пред’явив їх до виконання. Звернення про виправлення описки відбулося лише через шість місяців, а після отримання виправлених документів у жовтні 2012 року кредитор знову не подав їх до виконавчої служби. Скаржник наголошував на тому, що переговори сторін не є поважною причиною, адже закон вимагає активності від стягувача.

Рішення суду першої інстанції передбачало звернення стягнення на двокімнатну квартиру у Запоріжжі, що була у спільній сумісній власності трьох осіб. Спосіб виконання визначено як проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки суб’єкта оціночної діяльності. Метою було погашення заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2005 року – у розмірі 16016,13 доларів США, що на той момент відповідало 127691,80 грн. Дане рішення набрало законної сили та підлягало виконанню відповідно до статті 18 ЦПК України, яка закріплює обов’язковість судових рішень для органів влади, юридичних осіб та громадян.

Проте 17 квітня 2012 року при видачі виконавчих листів було допущено описку в написанні прізвищ боржників. Видані документи повернули до суду, стягувач подав заяву про виправлення описки. Але під час розгляду справи з’ясувалося, що помилка містилася не в рішенні суду, а саме у виконавчих листах. Повторна видача виконавчих листів відбулася значно пізніше – 30 січня 2013 року, тобто поза межами строку для пред’явлення до виконання, визначеного процесуальним законом.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 27 травня 2013 року, визнав причини пропуску строку поважними та поновив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Така позиція ґрунтувалася на тому, що технічна помилка при первинній видачі листів спричинила їх повернення та повторну видачу шляхом зміни строків пред’явлення.

Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, виходив із положень ЦПК України щодо меж перегляду, вимог до законності й обґрунтованості судового рішення. Суттєвим стало застосування статті 371 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду заяви про поновлення строку), яка прямо передбачала обов’язкове повідомлення учасників справи про судове засідання з розгляду заяви про поновлення строку.

Матеріали справи не містили доказів належного повідомлення одного із співвласників квартири про дату, час і місце розгляду відповідної заяви. Відсутність повідомлення кваліфіковано як істотне порушення процесуальних прав, що відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо апеляційна скарга обґрунтована саме цим порушенням.

Апеляційний суд підкреслив, що повідомлення учасників процесу – не формальна дія, а процесуальна гарантія реалізації права на участь у розгляді питання, яке безпосередньо впливає на можливість примусового виконання рішення. Неявка учасника не перешкоджає розгляду, але відсутність належного повідомлення позбавляє його права бути почутим, подати заперечення, надати докази або поставити питання щодо поважності причин пропуску строку. У цій справі саме порушення процедури повідомлення стало вирішальним: ухвалу Ленінського районного суду Запоріжжя від 27 травня 2013 року було скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Додатково апеляційний суд зауважив: посилання на обставини, пов’язані з кредитами в іноземній валюті, не впливають на обов’язок боржника діяти добросовісно та виконувати зобов’язання, а також не замінюють процесуальних вимог щодо строків і повідомлення. Аргументи про неналежні дії стягувача чи виконавчої служби не спростовують необхідності дотримання процедури поновлення строку, оскільки саме суд має оцінити поважність причин пропуску в межах змагального процесу з повідомленням сторін.

Розглядаючи справу, апеляційна інстанція також звернула увагу на важливий факт: виконавчий лист від 03 вересня 2013 року був пред’явлений до виконання 08 листопада 2013 року до Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя, а 15 листопада 2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. Ці дії підтверджують: виконавче провадження фактично розпочалося, однак подальший рух був ускладнений втратою виконавчого документа, про що у серпні 2021 року виконавча служба надала офіційну довідку.

У зв’язку з цим апеляційний суд наголосив: навіть за умов втрати документа, дотримання строків має пріоритет, їх поновлення повинно бути здійснене у спосіб, передбачений законом, із належним повідомленням учасників.

Дублікат без чинного строку

Питання видачі дубліката виконавчого листа у цій справі постало у зв’язку з офіційно підтвердженою втратою виконавчого документа у виконавчій службі після чергової зміни державних виконавців. Довідка від 23 серпня 2021 року засвідчила: документ втрачено, що унеможливлює подальше проведення виконавчих дій. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 22 грудня 2021 року, виходив із необхідності забезпечити виконання рішення від 2011 року та видав дублікат виконавчого листа від 03 вересня 2013 року.

Оцінюючи законність цієї ухвали, апеляційний суд, застосував положення статті 431 ЦПК України: виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом першої інстанції. Згідно з цим приписом, у разі втрати виконавчого документа суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний чи приватний виконавець звернувся із заявою до закінчення строку, встановленого для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Аналіз цієї норми дає однозначний висновок: єдиною підставою для видачі дубліката є втрата документа, але обов’язковою умовою – дотримання строку пред’явлення або його поновлення судом.

Апеляційний суд також врахував усталену практику: якщо строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання не сплив або був поновлений, заява про видачу дубліката вважається поданою у межах строку. Натомість, якщо строк сплив і не поновлений, суд відмовляє у видачі дубліката. У цій справі ухвала про поновлення строку від 27 травня 2013 року була скасована через порушення процедури повідомлення, що означає відсутність чинного поновлення строку. Відтак ухвала від 22 грудня 2021 року про видачу дубліката виконавчого листа не мала правової підстави та підлягала скасуванню.

Суд апеляційної інстанції окремо наголосив, що видача дубліката не змінює обсяг вимог до боржника, а лише забезпечує можливість примусового виконання рішення. Однак ця можливість не може виникати поза межами процесуальних вимог. Втрата документа у виконавчій службі – навіть підтверджена офіційно – не створює самостійної підстави для обходу строків або їх ігнорування. Процесуальна дисципліна вимагає, щоб спочатку було належно вирішено питання строку, а вже потім – питання дубліката.

У матеріалах справи також зафіксовано: виконавчий лист був пред’явлений до виконання 08 листопада 2013 року, а 15 листопада 2013 року накладено арешт на майно та оголошено заборону його відчуження. Ці дії підтверджують, що виконавче провадження фактично розпочалося, але без чинного виконавчого документа його продовження стало неможливим. Водночас апеляційний суд підкреслив: навіть за таких обставин суд першої інстанції не може видавати дублікат без перевірки дотримання строків або їх поновлення. Видача дубліката у грудні 2021 року без чинного поновлення строку суперечить вимогам перехідних положень ЦПК України та загальним принципам виконання судових рішень.

Суд також відзначив, що у межах апеляційного перегляду не вирішувалося питання про матеріальну правомірність звернення стягнення чи про наявність/відсутність боргу – ці обставини встановлені рішенням від 2011 року і не були предметом перегляду. Предметом оцінки були виключно процесуальні аспекти: належність повідомлення, дотримання строків, правомірність видачі дубліката. Такий підхід відповідає статті 367 ЦПК України, яка обмежує апеляційний перегляд межами доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на виявлені порушення, апеляційний суд ухвалив: апеляційні скарги боржника задовольнити частково, ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2013 року та ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2021 року – скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.