Правосуддя вибіркової дії: Велика Палата здала позиції під тиском «грантових реформаторів»
15 січня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення № 990/62/24, яке фактично перекреслило дієву практику кваліфікаційного оцінювання суддів. По суті Велика Палата відступила від свого ж власного обгрунтованого висновку 2024 року, тим самим вкотре позбавивши сотні суддів чіткого розуміння правових норм та дотримання принципу res judicata. Тобто, судді, які вже пройшли законну процедуру оцінювання колегіями ВККС, знову опинилися в стані безстрокової перевірки, всупереч існуючим європейським стандартам незалежності.
Трохи передісторії. Судова реформа 2016 року чітко визначала спеціальний порядок оцінювання на відповідність займаній посаді для суддів, призначених до реформи. Регулювався цей механізм пунктом 20 Перехідних положень Закону «Про судоустрій і статус суддів». І остаточне рішення у цій процедурі мала ухвалювати колегія ВККС, тоді як фактичне оцінювання здійснювали пленарні склади.
13 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду стала на захист верховенства права, ухваливши рішення № 9901/198/20 ВП ВС, що стала рятівним колом для понад сотні працюючих суддів. Предметом розгляду була справа судді Господарського суду Харківської області Віталія Усатого. Громадська рада доброчесності дала негативний висновок щодо нього через питання до походження статків. Проте колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів у складі з трьох осіб визнала його відповідним посаді.
Велика Палата прийшла до висновку, що до 30 грудня 2023 року закон не передбачав пленарного засідання ВККС для подолання висновків Громадської ради доброчесності у процедурі оцінювання діючих суддів, оскільки ці повноваження належали виключно колегії. Рішення отримало значну підтримку серед правників, науковців, та представників суддівського самоврядування, що стоять на позиціях захисту процедурної чистоти, адже обгрунтовано воно було саме імперативним характером правових норм, що не допускають розширеного тлумачення закону.
Суттєвий внесок у обґрунтування цієї правової позиції зробив народний депутат Роман Бабій, який надав ключові аргументи для захисту статусу судді Віталія Усатого. Він зібрав чимало наукових висновків, акцентувавши на тому, що запровадження ВККС пленарних засідань заднім числом у процедурі, де така форма роботи не була передбачена законом, порушує принцип належного урядування. Раніше «Судово— юридична газета» публікувала позицію депутата ВР Бабія та провідних навчальних установ щодо неприпустимості ототожнення порядку прийняття рішень ВККС у процедурі кваліфоцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді і в рамках конкурсних процедур. Наукові висновки одностайно вказували: застосування пленарного складу там, де закон вимагає колегію, — це пряме порушення ст. 19 Конституції України.
Ба більше, рішення Великої Палати корелювалося з аналізом Офісу Ради Європи в Україні щодо застосування Закону про судоустрій і статус суддів. Офіс Ради Європи в Україні наголошував: якщо суддя вже пройшов перевірку компетентним органом, тобто колегією, та був призначений, принцип юридичної визначеності не допускає повторного проходження цієї процедури. Поставлення під сумнів статусу призначених суддів через запровадження нових процедурних кроків «постфактум» розцінюється як втручання в їхню незалежність.
Попри все, ВККС продовжувала направляти суддів на пленарні співбесіди. Показовим є кейс Інни Отрош: ВРП відкрито проігнорувала висновки ВП ВС у справі № 9901/198/20 ВП ВС, заявивши, що рішення Верховного Суду є немотивованим. Варто зауважити, що ВРП фактично здійснила перегляд власного ж рішення 2021 року, де сама ж підтвердила доброчесність судді Інни Отрош на основі тих самих фактів. У підсумку, як вже писала «Судово-юридична газета» Верховний Суд поставив крапку у цій справі, визнавши, що повторне кваліфікаційне оцінювання судді після того, як ВРП вже прийняла підсумкове рішення та внесла подання Президенту, є неправомірним.
Поруч з рішенням по справі судді Інни Отрош — рішення у справі судді Святошинського райсуду Києва Тараса Зайця. У липні 2025 року Велика Палата ВС у справі № 990/383/24 підтвердила протиправність дій ВККС щодо призначення повторного оцінювання судді Святошинського райсуду Києва Тараса Зайця. Суддя ще у 2019 році був визнаний колегією таким, що відповідає посаді, а у 2020 році ВРП вже внесла подання Президенту про його призначення безстроково. Але у 2024 році ВККС вирішила продовжити оцінювання у пленарному складі. У цій справі ВС знов законно підтвердив, що будь— які дії з продовження оцінювання після прийняття рішення колегією не передбачені законом. Остаточне рішення вже ухвалене, і правовий статус судді не може бути предметом ревізії за плином часу.
На жаль, це не кінець історії. 15 січня 2026 року Велика Палата знову кардинально відійшла від заявленої раніше правової позиції і визнала помилковість попереднього підходу. У справі № 990/62/24 зовсім новий принцип: якщо щодо судді є негативний висновок Громадської ради доброчесності, необхідно буде пройти співбесіду з повним складом Вищої кваліфкомісії суддів і набрати обов’язкові 11 голосів для підтвердження відповідності займаній посаді. І от знову у своєму рішенні ВП ВС звертається до статті 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів», яка чітко вказує, що подолання висновку ГРД можливе лише у пленарному складі ВККС за умови підтримки не менше ніж 11 її членами.
Тобто, кваліфікаційне оцінювання подається як єдина процедура, а положення про 11 голосів пленарного складу пропонується застосовувати без винятків до всіх випадків. Як результат — об’єднання різних за своєю природою процедур фактично зводить нанівець виняткову роль перехідних норм, що слугували правовим фундаментом протягом тривалого часу.
Складається ситуація, коли щодо одних суддів рішення колегій визнаються остаточними, а щодо інших — ініціюються повторні пленарні перевірки через роки. Ми стаємо свідками запровадження нової практики руйнації єдності статусу судді: одна група суддів отримує захист від протизаконних пленарних засідань, а інша звільняється за результатами саме пленарних розглядів, проведених за аналогічних правових умов. Це призводить до очевидної дискримінації, адже судді в однакових правових умовах фактично отримують різний обсяг процесуальних гарантій.
Заборону подібної дискримінації підтверджує рішення ЕСПЧ «Олександр Волков проти України», оскільки воно не допускає реформування системи шляхом створення спеціальних умов для звільнення конкретних осіб. ЄСПЛ вказав, що відсутність правової визначеності та можливість довільного тлумачення норм дисциплінарними органами прямо загрожує незалежності судової влади в цілому.
І знову ми повертаємось до колізії правозастосування і штучно створеної дискримінації, що ставить під сумнів статус діючих суддів через запровадження додаткових процедурних кроків після того, як колегія вже визнала їх відповідними посаді. Підхід, за якого ВРП на підставі одного й того самого оцінювання спочатку вносить подання про призначення судді, а згодом ухвалює рішення про його звільнення — подвійна оцінка одних і тих самих фактів.
Така різка зміна правового підходу в настільки короткий проміжок часу свідчить про непередбачуваність правосуддя і вибірковий підхід до справ. Настільки кардинальний відкат правозастосування назад відбувся під тиском критиків попереднього законного рішення і напряму загрожує стабільності правосуддя. Постанова від 15 січня 2026 року — результат вибору політичних інтересів замість верховенства права, адже Верховний Суд фактично легітимізував практику пленарних переглядів заднім числом, що своєю чергою дестабілізує суддівську систему та формує можливості для вибіркового тиску на окремих представників Феміди.
Автор: Володимир Право
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
