Розплата за прострочення: суд в Одесі визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо затримки розрахунку
П’ятий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду: затримка остаточного розрахунку при звільненні з військової служби тягне обов’язок сплатити середній заробіток – навіть якщо спір про суми було вирішено лише згодом. Суд також підтвердив право на компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати.
183 дні як межа відповідальності
Колегія суддів П’ятого апеляційного адміністративного суду, розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини на рішення Одеського окружного адміністративного суду, ухвалила постанову у справі №420/10487/25 за адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.
Як встановлено судами, після виключення зі списків особового складу (з 21.11.2023) між позивачем та військовою частиною виникли спірні правовідносини щодо виплат грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку (адміністративна справа № 420/5372/24). Предмет спору – ненарахування середнього заробітку при звільненні військовослужбовця, а також компенсація втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати.
Суд першої інстанції задовольнив позов частково: визнав протиправною бездіяльність відповідача, зобов’язавши нарахувати і виплатити 179157 грн середнього заробітку за шість місяців прострочення, а також провести нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів. Загалом, військовою частиною було виплачено на користь позивача 221521,67 грн.
Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду, військова частина надала апеляційну скаргу: посилаючись на порушення норм матеріального права, вона просила повністю скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначено, що спеціальне законодавство про проходження військової служби не передбачає матеріальної відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а отже, підстав для такого стягнення немає.
Вирішальним у позиції апеляційного суду стало питання співвідношення спеціального законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та норм трудового права. Суд підкреслив: якщо спеціальні нормативні акти не регулюють питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду та логіці правового регулювання публічної служби, де пріоритет має спеціальний акт, однак за відсутності необхідних приписів допускається субсидіарне застосування норм КЗпП України.
Суд окремо проаналізував редакцію статті 117 КЗпП України, чинну після змін 2022 року. Наразі середній заробіток за час затримки виплачується «але не більш як за шість місяців». Це обмеження стало визначальним: хоча фактичний розрахунок із військовослужбовцем відбувся лише 31 січня 2025 року – після виконання попереднього судового рішення про перерахунок грошового забезпечення, – період відповідальності було обмежено шістьма календарними місяцями з дня виключення зі списків особового складу. Таким чином, компенсація охопила період із 21 листопада 2023 року по 21 травня 2024 року – 183 календарні дні.
Розрахунок проведено із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Середньоденне грошове забезпечення визначено виходячи з виплат за два останні місяці служби – вересень і жовтень 2023 року: сума 979 грн за день, помножена на 183 дні, становила 179157 грн. Апеляційний суд погодився з методологією суду першої інстанції, відхиливши доводи щодо неможливості застосування трудового законодавства до військовослужбовців у частині відповідальності за прострочення.
Важливим є і конституційний вимір справи. Суд нагадав, що право на своєчасне одержання винагороди за працю гарантується законом, а органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Невиконання обов’язку провести повний розрахунок у день звільнення не може бути виправдане відсутністю прямої норми у спеціальному законі. Держава, встановлюючи гарантії соціального захисту військовослужбовців, не звільняється від обов’язку забезпечити їх реальну дію.
У підсумку колегія суддів дійшла висновку: затримка остаточного розрахунку мала місце; спір про розмір належних сум вирішено на користь військовослужбовця. Отже, виник обов’язок сплатити середній заробіток у межах шестимісячного обмеження, встановленого законом.
Компенсація втрати через порушення виплати
Другий блок спору стосувався компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати». Військова частина стверджувала: якщо суми були нараховані лише на виконання судового рішення, підстав для компенсації немає, оскільки до моменту ухвалення рішення вони не були визначені як належні до виплати. Проте суд із таким підходом не погодився.
Норми зазначеного Закону передбачають, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які не мають разового характеру, зокрема грошового забезпечення. Вирішальне значення має сам факт порушення встановлених строків виплати, а не спосіб визначення відповідної суми – добровільно чи за рішенням суду.
Колегія суддів наголосила, що така компенсація має компенсаторний, а не штрафний характер. Її мета – відновлення купівельної спроможності доходу, знеціненого внаслідок інфляційних процесів за період прострочення. Саме тому вона обчислюється шляхом множення невиплаченої суми на індекс інфляції за період затримки. Виплата компенсації здійснюється одночасно з погашенням відповідної заборгованості.
П’ятий апеляційний адміністративний суд послався на послідовну практику Верховного Суду, відповідно до якої право на компенсацію виникає з моменту порушення строку виплати незалежно від того, чи були суми попередньо нараховані. Якщо особа недоотримала грошове забезпечення внаслідок протиправних дій або бездіяльності органу, а виплата відбулася лише після ухвалення судового рішення, це не усуває факту прострочення. Відповідно, компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати.
У цій справі перерахунок грошового забезпечення за 2020-2023 роки було здійснено на виконання рішення суду, а кошти перераховано наприкінці січня 2025 року. Таким чином, між моментом, коли виплата мала бути проведена у належному розмірі, і фактичним її здійсненням минув значний період. Саме цей період і зумовлює право на компенсацію втрати частини доходів.
Апеляційний суд зазначив, що доводи відповідача фактично зводяться до переоцінки встановлених обставин та ігнорування правових висновків Верховного Суду. Суд першої інстанції правильно визначив правову природу спірних відносин, встановив факт порушення строків виплати та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування компенсації.
«Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання рішення суду у справі №420/5372/24 виплачено на користь позивача кошти у сумі 221521,37 грн. Тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходу», – констатував суд апеляційної інстанції.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів постановила: апеляційну скаргу військової частини залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду – без змін.
Автор: Валентин Коваль
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
