Україна відхиляється від курсу на євроінтеграцію: які ще проблеми приховує новий Цивільний кодекс

Наразі на сайті Верховної Ради зареєстровано два проєкти нового Цивільного кодексу України. Один із них подано як альтернативний — із врахуванням правок, зокрема з проєкту виключили скандальну норму про можливість укладення шлюбу у 14 років.

Втім, навіть за той короткий час, що минув після реєстрації першого проєкту, правозахисники, юристи та журналісти вже встигли виявити низку правових прогалин. Окремі положення не лише викликають сумніви щодо їхньої відповідності чинному законодавству, а й суперечать іншим нормам цього ж документа.

І це ставить закономірне питання: чи йдеться про справді системний кодифікований акт цивільного права, який має стати фундаментом приватноправових відносин на десятиліття вперед? Чи про поспішно розпіарений документ, що потребує ретельного юридичного доопрацювання?

Чи гарантує проєкт ЦК України реальне право на індивідуальність

У статті 317 проєкту Цивільного кодексу України «Право на індивідуальність», йдеться, що

1. Фізична особа має право на індивідуальність.
2. Фізична особа має право на формування, збереження та зміну своєї індивідуальності з урахуванням особливостей біологічної, психічної, психологічної, соціальної, культурної, національної, релігійної, мовної та іншої самобутності, а також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо це не суперечить Конституції України, цьому Кодексу та/або іншому закону, доброзвичайності.
3. Дискримінація фізичної особи за ознаками індивідуальності (статтю, віком, станом здоров’я, ознакою раси, кольором шкіри, стилем одягу, зовнішністю, видом статури, особливостями будови тіла, наявністю ознак інвалідності, вагою, зростом, голосом, порушенням рухових функцій, манерою поведінки, політичними, релігійними та іншими переконаннями, етнічним, соціальним походженням, майновим станом тощо) заборонена.

Також ця стаття визначає, що не є дискримінацією фізичної особи за ознаками індивідуальності встановлення відмінностей, обмежень, привілей або вимог у відносинах, якщо вони об’єктивно обґрунтовані, розумні, переслідують легітимну мету, способи досягнення якої є належними та необхідними, зокрема:

• забезпечення охорони життя та здоров’я зазначеної фізичної особи або інших фізичних осіб, захист національної безпеки, громадського порядку, запобігання кримінальним правопорушенням, забезпечення охорони здоров’я населення та прав і свобод інших осіб;
• дотримання встановлених законом санітарно-гігієнічних або екологічних норм і правил;
• об’єктивна необхідність відповідності особистих якостей, навичок, вмінь, зокрема зовнішнього вигляду, фізичного стану, специфічним професійним вимогам, встановленим законом та/або договором, без якої належне виконання професійних, трудових, службових, військових та інших обов’язків є неможливим;
• захист вразливих груп населення, якщо це визначено законом та не спрямовано на приниження їхньої індивідуальності;
• захист доброзвичайності.

Зазначені відмінності, обмеження, привілеї або вимоги у відносинах повинні бути домірними до легітимної мети, яку вони переслідують, а їх встановлення не повинно призвести до повного нівелювання права фізичної особи на індивідуальність.

Фізична особа має право на захист від дискримінації за ознаками її індивідуальності, включаючи відшкодування, компенсацію шкоди.

Водночас, стаття 317 говорить, що кожна людина має право на власну індивідуальність і на вибір способів її прояву. На словах це виглядає як захист свободи, але на практиці можуть виникнути проблеми.

В цій же статті згадується і Конституція України, ... «також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо це не суперечить Конституції України, цьому Кодексу та/або іншому закону, доброзвичайності».

Саме категорія «доброзвичайності» викликає найбільше запитань. Вона не має чіткого законодавчого визначення, є оціночною та залежить від соціального контексту.

Доброзвичайність — це моральна якість, що означає пристойність, дотримання добрих звичаїв, етичність та чесність у поведінці. Це абстрактний іменник від «доброзвичайний», що характеризує людину як пристойну, нормальну та позитивну. Часто вживається в контексті опису високих моральних стандартів або характеристик людини.

Таким чином законодавці подають доброзвичайність як критерій, що розділяє «нормальне» та «ненормальне». Чому в Кодексі з’явилося таке оціночне судження? Адже це не правова категорія, а немайнові права не можуть створювати юридичних наслідків.  

Також стаття 317 проєкту ЦК України встановлює, що «не є дискримінацією… встановлення відмінностей, обмежень, привілей або вимог… якщо вони об’єктивно обґрунтовані, розумні, переслідують легітимну мету».

Тут є прихована проблема: такі формулювання залишають великий простір для тлумачення судом або суспільством, і на практиці це може використовуватися проти ЛГБТ.

Ось тут варто згадати Конституцію України, яка гарантує, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, за умови, що це не порушує прав і свобод інших людей. Водночас всі громадяни рівні перед законом, і ніхто не може отримувати привілеї або зазнавати обмежень за ознаками раси, статі, релігії, політичних переконань, етнічного або соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови чи інших характеристик.

Тобто пункт 3 статті 317 проєкту Цивільного кодексу України суперечить положенням Конституції України.

Крім того, у книзі шостій, «Сімейне право», сім’я визначається як «природний та основний осередок суспільства», а шлюб — як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у встановленому законом порядку. Це формулювання відповідає Конституції України, але новелою є те, що «фактичний сімейний союз», тобто спільне проживання без реєстрації шлюбу, пропонується визнавати лише між різностатевими особами. Таким чином, одностатеві пари позбавляються будь-якої юридичної можливості бути визнаними сім’єю.

Проєкт ЦК створює прірву між Україною та курсом на євроінтеграцію

У 2023 році на сайті Верховної Ради було зареєстровано законопроєт «Про інститут реєстрованих партнерств», який підготовлено як нагальну і необхідну ініціативу для забезпечення прав і безпеки громадян. Станом на лютий 2026 року законопроєкт ще не прийнятий.

У пояснювальній записці до цього законопроєкту йдеться, що в Україні законодавче запровадження інституту партнерств мало відбутися ще у 2017 році. В рамках євроінтеграційних зобов’язань уряд України повинен був до ІІ кварталу того року підготувати законопроєкт про реєстрацію цивільного партнерства для різностатевих та одностатевих пар. Ці плани були закріплені в Національній стратегії у сфері прав людини до 2020 року та у Розпорядженні Кабміну №1393-р від 23 листопада 2015 року.

Однак законопроєкт не було ухвалено в установлені строки, і питання перенесли до нової Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої 24 березня 2021 року. У межах реалізації цієї стратегії був затверджений План дій на 2021–2023 роки, де передбачалося впровадження інституту зареєстрованого цивільного партнерства до кінця 2023 року.

3 червня 2022 року на сайті Президента України було опубліковано петицію з проханням надати законодавчу можливість реєстрації партнерств для осіб однієї статі (№22/144562-еп), яка вже 9 липня 2022 року набрала необхідні 25 тисяч голосів.

За даними ЗМІ, майже тридцять правозахисних організацій підписались під відкритою заявою про неприйнятність ухвалення оновленого Цивільного кодексу України у цій редакції, оскільки він суперечить Європейській конвенції з прав людини та практиці ЄСПЛ, а також порушує зобов’язання України, які вона взяла на себе в межах вступу до ЄС.

«Найбільше занепокоєння викликають положення, які унеможливлюють визнання судом факту існування сімейних відносин між людьми однієї статі. Це перекреслює вже сформовану судову практику з цього питання і закриває єдиний юридичний шлях, який дозволяє партнер(к)ам хоч якось захистити свої права в окремих випадках», — йдеться в заяві.

Україна взяла курс на євроінтеграцію, але прийняття нового проєкту Цивільного кодексу може відкинути її на роки назад.  Оскільки це суперечить вже існуючий судовій практиці в Україні щодо ЛГБТ.

Як писала «Судово-юридична газета», у червні 2025 року Деснянський районний суд м. Києва ухвалив безпрецедентне рішення, у якому вперше в Україні визнав факт фактичних шлюбних відносин між двома чоловіками. Суд дійшов висновку, що пара, яка проживає разом довгий час та веде спільне сімейне господарство, має всі ознаки сім’ї незважаючи на те, що законом шлюб визначений лише як союз жінки й чоловіка.

Це рішення показує, що українські суди вже готові визнавати сімейні відносини одностатевих пар на підставі фактичного спільного життя, навіть без прямого законодавчого механізму. Прийняття нового проєкту Цивільного кодексу, який виключає ЛГБТ із інституту сім’ї, ігнорує цю судову практику та ставить права таких осіб у невизначене становище. Тому положення про сім’ю та шлюб у проєкті слід  переглянути та привести у відповідність із принципами рівності й сучасною судовою практикою.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.