У Харкові жінка обіцяла дешеві квартири та авто через «зв’язки»: суд розкрив багаторівневу аферу

Суд у Харкові виніс вирок шахрайці, яка ошукала знайомого, обіцяючи дешеві квартири та авто. Потерпілий повірив у «зв’язки» та вигідні пропозиції, які насправді виявилися фейковими. У цій справі не було складних фінансових інструментів чи підставних компаній – лише розмови, довіра і обіцянки про можливості. Фінал виявився типовим для таких історій: мільйонні втрати, кримінальне провадження і реальний строк.

Дала чайові, виманила – понад мільйон

Київський районний суд м. Харкова розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу №953/11710/25 за обвинуваченням матері трьох неповнолітніх дітей у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України – шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах.

Історія почалася у травні 2025 року, коли жінка з Полтави познайомилася з таксистом у Харкові. Вона представилася іншим ім’ям і поступово вибудувала довіру, регулярно користуючись його послугами, справно розраховуючись та навіть залишаючи чайові. Ця буденна комунікація стала фундаментом для майбутньої афери.

Під час розмов вона повідомила потерпілому неправдиву інформацію: начебто має знайомих посадовців у Києві, які можуть допомогти придбати квартири та автомобілі за цінами значно нижчими за ринкові. Спочатку йшлося про одну квартиру та два автомобілі, але згодом пропозиція розширилася – дві квартири та п’ять машин.

Наприкінці липня 2025 року таксист передав їй першу частину грошей – 15 тисяч доларів, що за курсом НБУ становило 626736 грн. Чоловік був переконаний, що це – аванс за дві квартири. Через два дні шахрайка отримала ще 10 тисяч доларів (417886 гривень) – цього разу за п’ять автомобілів. Загалом потерпілий передав їй 25 тисяч доларів США – понад мільйон гривень (1044622 грн). Отримані кошти шахрайка витратила на власні потреби: обміняла валюту, придбала побутову техніку, одяг, телефони, навіть парики…

Згодом під час обшуку жінка зізналася, що ховала в квартирі гроші, отримані шахрайським шляхом та предмети, які були придбані за них. У неї було вилучено 620100 грн: 2 купюри номіналом 50 грн, 685 купюр номіналом 200 грн, 722 купюри номіналом 500 грн і 122 купюри номіналом 1000 грн.

Показання потерпілого підтвердили свідки: дружина таксиста, яка знімала передачу грошей на телефон, та син, який позичив частину коштів для угоди із шахрайкою. Всі вони одностайно заявили, що були введені в оману обіцянками – придбати нерухомість і транспорт за спеціальною програмою.

У суді шахрайка повністю визнала свою провину. Спершу вона підтвердила отримання 20 тисяч доларів, але згодом уточнила, що загальна сума становила 25 тисяч доларів. При цьому обвинувачена пояснила, що витратила гроші на побутові речі, а залишок вилучили правоохоронці. Жінка просила суд не позбавляти її волі, мотивуючи це необхідністю виховувати трьох неповнолітніх дітей та можливістю працевлаштуватися для відшкодування шкоди.

Суд врахував масштаб завданих збитків, а також системність дій обвинуваченої. Вона не просто вигадала історію, а ретельно вибудовувала комунікацію, створювала у потерпілого впевненість у реальності угоди, деталізувала маршрути, пояснювала порядок дій, вводила у схему інших осіб. Це свідчило про високий рівень організації шахрайства.

Довіра як валюта злочину: схеми обману

Суд дійшов висновку, що обвинувачена заволоділа чужим майном шляхом обману та зловживання довірою. Її дії виходили за межі звичайного шахрайства, адже вона створила переконливу модель «схеми», яка виглядала реалістично для потерпілого.

Ця справа показує класичну, але водночас небезпечну трансформацію шахрайства – від масових схем до персоналізованих історій, де важливу роль відіграє не технологія, а психологія. Знайомство обвинуваченої з потерпілим відбулося у звичайному контексті: приватні перевезення, регулярні поїздки, поступове формування контакту. Шахрайка не поспішала – вона створювала довіру. Розраховувалась, залишала чайові, поводилась як добросовісна клієнтка. Саме така «нормальність» і стала фундаментом майбутнього злочину.

Далі – класичний тригер: випадкова розмова, яка виглядала не як нав’язування думки, а як «підслухана можливість». Мова йшла про дешеві квартири та автомобілі, які можна придбати через знайомства із впливовими посадовими особами. Важливо, що дана ініціатива виглядала не агресивною, а майже випадковою – це суттєво знижує критичне сприйняття інформації. Ошуканий чоловік не відчував, що його переконують, натомість він сам зацікавився «вигідними пропозиціями».

Поступово формувалася логіка майбутньої вигоди: спокуса щодо отримання занадто дешевих квартир та автомобілів. Економічна абсурдність цієї пропозиції не спрацьовувала як сигнал небезпеки, бо вона компенсувалася довірливим поясненням – «зв’язками» в Києві. Саме апеляція до неформальних можливостей у державній системі є одним із найсильніших елементів таких схем. Вона виглядає правдоподібною у суспільстві, де подібні практики часто сприймаються як реальність.

За даними слідства, потерпілий не діяв сам: у цей процес були залучені члени його родини, а також позичені кошти. Йдеться про досить небезпечні схеми обману: шахрайство масштабується через соціальні зв’язки жертви. Чим більше людей опосередковано залучається, тим сильніше укріплюється переконання, що все відбувається досить «серйозно».

Передача коштів відбувалася у буденному місці – біля під’їзду. Немає офісів, договорів чи документів. Але і це не насторожує, бо до цього моменту вже сформовано головне – довіру до особи. Фактично, гроші передаються не за об’єкт, а за віру в людину.

Цікаво, що навіть після отримання коштів шахрайка продовжує підтримувати ілюзію процесу: називає дати угод, згадує нотаріуса, обіцяє оформлення документів. Це класична тактика – відтягування моменту викриття. Така поведінка дозволяє виграти час для конвертації коштів і ускладнює швидке реагування потерпілого.

Всі стадії обману підтверджені не лише показаннями, а й аудіозаписом, де обговорювалися майбутні «договори» і «отримання авто». Тобто шахрайство виглядало не як одноразова дія – це був цілий процес, який підтримувався до останнього моменту. Злочинні дії вписувалися у хитро збудовану модель поведінки: встановлення довіри, формування вигоди, легітимізація через «зв’язки», поступове залучення до схеми і лише потім – отримання реальних коштів. І саме така модель робить цей злочин особливо небезпечним: він не виглядає як кримінал до самого моменту, коли вже пізно щось змінювати.

Важливу роль відіграла і системність поведінки самої обвинуваченої. У матеріалах справи зазначено, що в іншому суді вже перебуває кримінальне провадження щодо неї – теж за шахрайство. Це свідчить про відсутність випадковості в її діях. Навіть якщо формально це не є обтяжуючою обставиною, воно впливає на загальну оцінку особи. Попри повне визнання вини, каяття та наявність трьох неповнолітніх дітей, шахрайка заслужила суворий вирок.

Проаналізувавши матеріали справи, суд постановив: визнати жінку винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; речові докази (620100 грн) – повернути потерпілому. При цьому суд частково задовольнив цивільний позов, зобов’язавши відшкодувати потерпілому завдану шкоду в розмірі 423922 грн.

Аргументи захисту щодо можливості застосування іспитового строку були відхилені. Суд прямо зазначив відсутність підстав для цього, зважаючи на тяжкість злочину. Таким чином, навіть наявність пом’якшуючих обставин не змогла переважити суспільну небезпеку діяння.

Автор: Валентин Коваль

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.