Крадіжки, контрабанда і розбої: чому апеляція в Києві залишила злочинців без покарання у справі, яка тягнулася понад 15 років

Київський апеляційний суд поставив крапку у кримінальній справі, яка тягнулася понад 15 років. Організована злочинна група, займаючись крадіжками, контрабандою культурних цінностей та розбійними нападами, уникнула покарання. Суд вирішив, що строки давності минули, а отже, навіть найтяжчі злочини залишилися безкарними.

Злочини, які сколихнули країну, але «застаріли» для правосуддя

Київський апеляційний суд розглянув кримінальну справу №758/14905/13-к щодо групи осіб, засуджених за злочини різного ступеня тяжкості, але з частково однаковою кваліфікацією. Двоє з них отримали вироки за комплекс злочинних діянь: участь в організованій групі (ч. 3 ст. 28 КК України), контрабанду культурних цінностей (ч. 2 ст. 201 КК України) та крадіжку в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК України). Саме вони були визначені як ключові учасники угруповання, причетні до системних крадіжок у різних регіонах.

Ще двоє підсудних були засуджені виключно за крадіжки в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК України). Їхня участь полягала у майнових посяганнях, здійснених у складі тієї ж групи, але без інкримінованої контрабанди. Така структура злочинної групи свідчить про розподіл ролей: «ядро» угруповання займалося як крадіжками, так і міжнародною контрабандою, тоді як інші учасники були залучені переважно до крадіжок.

За матеріалами слідства, організована група активно діяла у 2008-2010 роках. Злочинці проникали у квартири та приватні будинки, викрадали гроші, ювелірні вироби, побутову техніку, цінні речі. Вони діяли нахабно, часто серед білого дня, використовуючи знання про розпорядок життя потерпілих. Викрадене майно збувалося через посередників, а отримані кошти йшли на фінансування нових злочинів.

Найбільш резонансний злочин – викрадення та незаконне вивезення за кордон цінної картини «Взяття Христа під варту (Поцілунок Іуди)», автором якої є знаменитий художник Мікеланджело Мерізі да Караваджо – італійський живописець доби раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису XVII століття. За матеріалами справи, цей твір викрали з Одеського музею західного і східного мистецтва, а згодом виявили аж у Німеччині у пошкодженому стані та повернули в Україну як статус речового доказу у кримінальній справі. Такий епізод був кваліфікований за частиною другою статті 201 КК України — контрабанда, вчинена за обтяжуючих обставин.

Поєднання організованої групи, особливо тяжких крадіжок і контрабанди створювало комплексну кримінально-правову конструкцію, яка зазвичай тягне за собою багаторічні строки позбавлення волі та конфіскацію майна. Водночас слідство встановило, що злочинна діяльність завершилася у червні 2010 року, а отже, на момент розгляду справи у 2025 році строки давності вже сплинули.

Суд першої інстанції констатував відсутність доказів того, що обвинувачені переховувалися від слідства чи суду, а також фактів, які б свідчили про переривання строків давності. Попри очевидну тяжкість інкримінованих діянь, суд дійшов парадоксального висновку: формальні критерії закону виконані, і особи підлягають звільненню від кримінальної відповідальності.

Цивільні позови потерпілих щодо компенсації шкоди та вимога музею про повернення картини залишилися без розгляду, оскільки провадження було закрите. Це позбавило потерпілих можливості отримати відшкодування, а держава — продемонструвати принципову позицію щодо захисту культурної спадщини. Формальне застосування норм про строки давності перекреслило багаторічну роботу слідства, позбавило права на справедливість і створило відчуття, що навіть найгучніші злочини можуть бути «списані» часом.

Нові злочини і парадокси безкарності

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, прокуратура подала апеляцію. У цій справі позиція сторони обвинувачення будувалася на іншій логіці: строки давності не можуть застосовуватися автоматично, якщо до їх спливу особа вчиняє нові тяжкі або особливо тяжкі злочини. У такому разі, відповідно до положень КК України, перебіг строку переривається і починається заново.

І саме тут продовження цієї історії набуло ще більш драматичного характеру. За даними прокуратури, двоє обвинувачених після 2010 року не просто продовжили злочинну діяльність, а вийшли на значно більш небезпечний рівень. Один із них, за даними слідства, у 2020 році брав участь у діяльності банди, яка вчинила серію розбійних нападів із проникненням у житло. Йдеться про насильницькі злочини, пов’язані з реальною загрозою життю і здоров’ю потерпілих, викраденням людей, незаконним поводженням зі зброєю. Інший фігурант, згідно з матеріалами, у 2017-2018 роках був учасником організованої групи, яка здійснювала розбої, незаконно заволодівала транспортними засобами, викрадала вогнепальну зброю, а також причетна до спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті потерпілої.

Щодо одного з обвинувачених уже існував обвинувальний вирок із реальним строком покарання — понад 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Здавалося б, у такій ситуації підстав для застосування строків давності немає: нові злочини очевидно тяжчі і вчинені до завершення 15-річного строку. Проте Київський апеляційний суд зайняв принципово іншу позицію, яка стала визначальною у цій справі.

Колегія суддів наголосила: сам факт обвинувачення або навіть винесення вироку, який не набрав законної сили, не може вважатися доведеним фактом вчинення нового злочину. Єдиною підставою для такого висновку є обвинувальний вирок, який набрав законної сили. Такий підхід безпосередньо випливає з конституційного принципу презумпції невинуватості. На думку апеляційної інстанції, особа вважається невинуватою доти, доки її вину не встановлено остаточним судовим рішенням. Відповідно, навіть наявність іншого кримінального провадження або вироку, який оскаржується, не створює юридичних наслідків для переривання строків давності.

Таким чином, виникла парадоксальна ситуація: особа може бути обвинуваченою у серії нових тяжких злочинів, навіть фактично засудженою, але якщо вирок не набрав законної сили — з точки зору закону вона залишається «невинуватою». А отже, строки давності за попередні злочини продовжують спливати. Керуючись цим підходом, апеляційна інстанція залишила рішення першої інстанції без змін. Як наслідок, усі обвинувачені були остаточно звільнені від кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини — включно з контрабандою культурної цінності та організованими крадіжками.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.