ВП ВС: Держказначейство — не відповідач у спорах про відшкодування шкоди

У практиці спорів про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, питання належного відповідача має визначальне значення для реалізації права на судовий захист.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 757/38039/17-ц чітко окреслила підхід до участі держави у таких правовідносинах та наслідки помилкового визначення відповідача, які безпосередньо впливають на результат розгляду справи.

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення матеріальної та моральної шкоди, яку він пов’язував із неможливістю виконати судове рішення про стягнення коштів з боржника.

Раніше суд забезпечив його позов шляхом накладення арешту на транспортні засоби боржника. Після цього було відкрито виконавче провадження, у межах якого державний виконавець також наклав арешт на це майно.

Згодом позивач з’ясував, що ці транспортні засоби були зняті з обліку для реалізації попри накладений арешт. Надалі виконавче провадження було завершене у зв’язку з відсутністю у боржника майна.

Вважаючи, що такі дії органу державної влади унеможливили виконання судового рішення та спричинили йому шкоду, позивач почав звертатися до судів.

Спочатку він подав позов до адміністративного суду до відповідного органу, однак провадження було закрито у зв’язку з неналежною юрисдикцією. Під час повторного звернення до адміністративного суду позов залишено без розгляду через пропуск строку.

Згодом позивач звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом до цього ж органу, однак у задоволенні позову було відмовлено, оскільки суд дійшов висновку, що належним відповідачем є держава в особі органів, уповноважених розпоряджатися коштами державного бюджету.

Після цього позивач звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, зазначивши, що Казначейство не є належним відповідачем, оскільки не є органом, діями якого заподіяно шкоду.

Надалі позивач звернувся до Європейського суду з прав людини, який встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через обмеження доступу до суду, а також інші порушення відповідно до усталеної практики, визнав скарги заявника прийнятними та зобов’язав державу виплатити компенсацію; ключовою проблемою Суд визначив невизначеність щодо того, до якого органу державної влади мав бути поданий позов.

В подальшому позивач подав заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами до Верховного Суду.  Вказував, що рішення судів України фактично позбавили його права на справедливий суд та ефективний засіб правового захисту в розумінні Конвенції, а також позбавили заявника права на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Позиція ВП ВС

Суд зазначив, що згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

ВП ВС вказала: «Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах».

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Суд нагадав, що залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

У цій справі позивач пред'явив позов лише до Державної казначейської служби України. Проте, як уже зазначено вище, остання не завдавала позивачеві шкоди, про що свідчать мотиви та підстави позову.

Отже, Державна казначейська служба України та її територіальні органи не є належними відповідачами у цій справі.

Натомість завдання матеріальної та моральної шкоди позивач пов`язує з діями Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, до якої позову у цій справі не пред'явлено.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неналежного обрання позивачем відповідача у цій справі та відмови у зв`язку із цим у задоволенні його позову. Тому підстав для скасування судових рішень у цій справі немає.

Керуючись вищевикладеним, ВП ВС вирішила, що підстав для задоволення заяви  про перегляд судових рішень за виключними обставинами немає.

Отже, Велика Палата Верховного Суду фактично підтвердила усталену правову позицію: у спорах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, належним відповідачем є держава в особі органу, діями якого спричинено шкоду, а не Державна казначейська служба України.

Неправильне визначення відповідача є підставою для відмови в позові, навіть якщо шкода дійсно була завдана, що підкреслює важливість правильного визначення сторін у справі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.