Заява про злочин може бути офіційним документом, якщо виступає предметом злочину — позиція ВС
Сучасна практика кримінального права свідчить, що питання кваліфікації документів як «офіційних» має принципове значення, зокрема у справах про підроблення та неправдиві повідомлення про злочин. Особливо це важливо в умовах активного використання звернень до правоохоронних органів, де необхідно чітко відмежувати реалізацію права на звернення від кримінально караної поведінки.
У постанові Верховного Суду № 712/6191/18 від 20 березня 2026 року надано правову оцінку застосуванню статей 358 та 383 КК України. Ключовим стало визначення, чи можуть заяви про вчинення злочину вважатися офіційними документами та чи правильно суди оцінили наявність складу кримінальних правопорушень.
Обставини справи
Потерпілий подав касаційну скаргу на вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду.
За вироком районного суду обвинуваченого визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 383, частиною 1 статті 358, частиною 2 статті 358, частиною 4 статті 358 КК, та виправданий за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень. Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без змін.
Органом досудового розслідування обвинувачувався в тому, що він у невстановленому місці, діючи з прямим умислом, направив до Генеральної прокуратури України та НАБУ завідомо підроблені документи з неправдивими відомостями, а саме листи, та вчинив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.
Обвинувачений діяв від імені потерпілого, використовуючи підпис, виконаний електрографічним способом, без його відома та дозволу.
У направлених документах він повідомляв неправдиві відомості про отримання суддями неправомірної вигоди, що, за версією обвинувачення, утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК.
Крім того, обвинувачувався у повторному підробленні листів з різними відмітками органів, у які вносив неправдиві відомості, та у використанні цих документів шляхом їх направлення до суду, Генеральної прокуратури України та НАБУ.
У касаційній скарзі потерпілий просив скасувати судові рішення та призначити новий розгляд. Потерпілий зазначав про помилковість висновків судів про відсутність у діях обвинуваченого складів кримінальних правопорушень, вказував, що заяви про вчинення кримінального правопорушення відповідають критеріям офіційного документа, містять інформацію, що підтверджує певні події та факти, які здатні спричинити правові наслідки, та що він мав повноваження на підписання таких документів.
Також зазначав, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 383 КК, є закінченим з моменту надходження повідомлення до адресата, а висновки судів про відсутність складу є безпідставними.
У судовому засіданні потерпілий підтримав касаційну скаргу, проте прокурор заперечила щодо її задоволення та зазначила про обґрунтованість судових рішень.
Позиція Верховного Суду
Суд нагадав, що у примітці до статті 358 КК визначено, що під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти не тільки документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, а й документи, які можуть бути використані як докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Колегія суддів повністю підтримала сталу практику ВС, згідно з якою заява про вчинення злочину не є доказом у кримінальному провадженні, а виступає підставою для відповідного реагування органів досудового розслідування, внесення ними відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактами, викладеними в такій заяві.
Однак Суд зазначив: «…застосування такої позиції доречно у тих провадженнях, де заява про вчинення кримінального правопорушення виступає не більше як процесуальною підставою для початку досудового розслідування».
Верховний Суд зауважив, що дане кримінальне провадження наочно демонструє, що заяви, подані від імені потерпілого, досліджувалися не у зв`язку з розпочатим досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, про які начебто повідомляв заявник, а як предмет кримінального правопорушення, передбаченого статтею 358 КК, та як носій інформації, на якому зафіксовані відомості, які могли б свідчити про завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення (стаття 383 КК), тобто дослідженню піддавалися не тільки інформативне наповнення цих заяв, а й їх зовнішні ознаки та способи створення.
Також колегія суддів зазначила, що зміст поняття цього різновиду офіційного документу є більш широким у кримінально-правовому розумінні, ніж у тлумаченні його поняття у кримінальній процесуальній діяльності, оскільки може охоплювати й інші сфери правозастосування.
З огляду на зазначене Суд вважав передчасними висновки судів про відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 358 КК, що стало наслідком неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Також колегія суддів визнала необґрунтованими висновки судів про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 383 КК.
Оцінюючи мотиви виправдання, ВС звернув увагу, що у заявах містилися прямі твердження про отримання суддями неправомірної вигоди.
З огляду на зміст заяв та аргументи, які висувалися потерпілим як під час провадження у суді першої інстанції, так і при апеляційному перегляді виправдувального вироку, мотиви, покладені в основу виправдування, колегія суддів вважає непереконливими.
Також Верховний Суд констатував порушення апеляційним судом стандартів перегляду, вказавши: «Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження».
З урахуванням того, що в апеляційній скарзі потерпілий ставив питання про скасування виправдувального вироку та ухвалення обвинувального вироку, Верховний Суд вирішив, що допущені порушення можуть бути усунені за наслідками нового апеляційного перегляду, у зв`язку з чим касаційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню.
Таким чином, Верховний Суд сформулював підхід, за яким заяви про вчинення злочину можуть визнаватися офіційними документами у кримінально-правовому розумінні, якщо вони виступають предметом злочину у конкретному кримінальному провадженні, а їх зміст і форма мають юридичне значення для кваліфікації діяння.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
