Шахрайство через «OLX» не скасовує кредит: позиція Верховного Суду щодо підпису одноразовим ідентифікатором

Питання дійсності електронних кредитних договорів, укладених через мобільні застосунки та підтверджених смс-кодами, залишається одним із найбільш дискусійних у судовій практиці.

У справі № 705/1938/25 від 8 квітня 2026 року Верховний Суд розглянув ключове питання: чи може кредитний договір, укладений із використанням одноразового ідентифікатора, бути визнаний недійсним через посилання позичальника на шахрайські дії третіх осіб.

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним договір споживчого кредиту, укладений із банком.

Передумовою спору стало розміщення оголошення про продаж товару на платформі «OLX». Після цього позивач отримав повідомлення від потенційного покупця, який повідомив про оплату через сервіс платформи та надіслав відповідне посилання.

Надалі комунікація продовжилася поза межами платформи — через месенджери, де невстановлена особа, представившись працівником техпідтримки «OLX», переконала позивача надати віддалений доступ до мобільного телефону.

Після отримання доступу до пристрою телефон був заблокований, а згодом позивач виявив, що від його імені укладено кредитний договір із банком у мобільному застосунку шляхом підтвердження одноразовим ідентифікатором (смс-кодом), який використовувався як електронний підпис.

Позивач стверджував, що договір було укладено поза його волею внаслідок шахрайських дій третіх осіб, які, отримавши доступ до мобільного пристрою та фінансового номера, здійснили відповідні дії від його імені.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з доводами позивача та визнали договір недійсним, виходячи з ризиків неналежної ідентифікації особи при використанні дистанційних сервісів.

Банк оскаржив ці рішення, зазначаючи, що договір укладено через офіційний мобільний застосунок із використанням одноразового пароля, а доступ до пристрою був наданий самим позивачем.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Суд окремо підкреслив правову природу електронного договору, вказавши, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

ВС наголосив, що важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Суд повідомив: «Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом».

Щодо механізму підписання ВС вказав, що моментом підписання електронної правової угоди є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Суд встановив, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

ВС також звернув увагу на технічну неможливість укладення договору без участі користувача — без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій про недійсність вищевказаного кредитного договору.

Щодо доводів про шахрайство ВС вказав, що так як позивачем договір був підписаний, а відповідач погодився на надання кредиту, будь-яких підстав вважати, що в момент вчинення кредитного договору відповідачем було недодержано вимог статті 203 ЦК України не має.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.

Керуючись вищевикладеним, ВС вирішив касаційну скаргу банку задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а у задоволенні позову про визнання недійсним договору споживчого кредиту відмовити.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив усталену практику: укладення кредитного договору через мобільний банкінг із використанням одноразового ідентифікатора є належною формою правочину та підтверджує волевиявлення сторони.

Ця позиція має практичне значення для спорів щодо онлайн-кредитування, закріплюючи пріоритет формалізованих електронних процедур і обов’язок сторони доводити відсутність своєї волі на укладення правочину.

Водночас підхід Верховного Суду щодо дійсності електронних кредитних договорів розвивається паралельно із законодавчими ініціативами щодо посилення захисту позичальника: як вже повідомляла «Судово-юридична газета», законопроєкт №15180 передбачає зменшення пені, обмеження штрафів і заборону «прихованих» санкцій.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.