66 тисяч гривень за ігнорування судових рішень: чому ТЦК не оновлюють дані в реєстрі навіть після рішення суду

Обов'язковість судового рішення є конституційною гарантією відповідно до статті 129-1 Конституції України. Проте у спорах із ТЦК набрання рішенням законної сили часто не означає його фіналу.  Наразі вже накопичилася значна кількість судових рішень, якими територіальні центри комплектування зобов’язано внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомості про виключення громадян з військового обліку.

Але набрання такими рішеннями законної сили нерідко стає лише початком нового етапу спору — боротьби за їх фактичне виконання. У багатьох випадках механізми примусового виконання через органи Державної виконавчої служби виявляються малоефективними, що змушує позивачів звертатися до інструментів судового контролю, передбачених статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Суди дедалі частіше застосовують механізм особистої відповідальності посадових осіб, накладаючи штрафи на керівників установ за неподання звітів про виконання судових рішень.

Проте навіть загроза сплати значних сум штрафів не завжди стимулює ТЦК до належного виконання рішень суду. Така ситуація свідчить про проблеми в роботі органів військового обліку.

Аналіз судових кейсів та механізмів відповідальності

Ухвала Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/3290/25 від 02.01.2026: коли лист про «явку» не є звітом.

До адміністративного суду звернувся громадянин із позовом до ТЦК, вимагаючи визнати протиправною бездіяльність щодо нерозгляду його заяви про внесення відомостей про виключення з військового обліку до реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Суд позов задовольнив і визнав бездіяльність відповідача протиправною та зобов’язав розглянути заяву позивача і надати відповідь по суті з урахуванням висновків суду. Рішення набрало законної сили 1 липня 2025 року. Згодом, ухвалою від 13 жовтня 2025 року суд встановив судовий контроль за його виконанням і зобов’язав ТЦК подати звіт про виконання рішення протягом 30 днів з моменту отримання копії ухвали.

Замість звіту ТЦК надіслав позивачу лист із вимогою з’явитися для актуалізації даних, ігноруючи факт, що він уже виключений з обліку в силу закону.

Суд встановив, що строк звітування сплив, а докази виконання, а саме запис в «Оберіг», відсутні. На керівника ТЦК накладено штраф у розмірі 66 560 грн (20 прожиткових мінімумів). Половина (33 280 грн) — позивачу, половина — в бюджет. Суд вказав, що ТЦК проігнорував висновки суду про те, що позивач більше не є військовозобов'язаним і не може бути призваний.

Ухвала Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/2785/25: ігнорування судового рішення та особиста відповідальність.

Рішенням суду позов громадянина було задоволено, а саме бездіяльність ТЦК щодо невнесення відомостей про виключення позивача з військового обліку до визнано протиправною. Рішення набрало законної сили 2 серпня 2025 року, після чого були видані виконавчі листи. У лютому 2026 року представник позивача звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення та просив зобов’язати відповідача подати звіт про його виконання протягом 20 днів з моменту ухвалення відповідного рішення суду.

ТЦК не виконав рішення навіть після відкриття виконавчого провадження та відкриття кримінальної справи за ст. 382 КК України.  Суд констатував, що станом на березень 2026 року рішення не виконане, звіт не поданий, поважних причин не повідомлено. На керівника ТЦК накладено штраф 66 560 грн.

Важливо: сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати рішення суду. Понад те, звернення за судовим контролем є дієвим інструментом, коли заходи ДВС не дають результату.

Ухвала Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/533/25: знищені архіви як виправдання бездіяльності.

ТЦК у листі стверджував, що не може внести дані про виключення особи з обліку оскільки всі паперові архіви були знищені внаслідок бойових дій у 2022 році. Також ТЦК послався на те, що позивача автоматично взято на облік у Києві за експериментальним проектом, прописаним в Постанові КМУ № 932.

Суд відмовив у прийнятті такого «звіту», зазначивши, що тягар втрати документів лежить на ТЦК, а не на громадянині. Паперовий військовий квиток є допустимим доказом, доки не доведено протилежне. Автоматичне взяття на облік у іншому місці не скасовує обов’язку ТЦК виправити помилкову інформацію про статус особи як військовозобов'язаної. Суд надав новий термін у 10 днів для звітування.

Ухвала Волинського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі № 140/9380/24: військова частина отримала попередження про штраф за ігнорування суду.

Суд відмовив у прийнятті звіту військової частини про виконання судового рішення та попередив її керівника про накладення штрафу від 20 до 40 прожиткових мінімумів (відповідно 60–120 тисяч гривень). У листопаді 2024 року суд визнав протиправним наказ ТЦК про призов громадянина на військову службу та зобов’язав військову частину звільнити його. Рішення набрало законної сили ще 16 січня 2025 року. Однак понад три місяці потому особа продовжувала проходити службу.

Військова частина подала звіт, у якому стверджувала, що виконала рішення, надіславши позивачу лист із повідомленням. Суд визнав таке виконання формальним і недостатнім: особу фактично не звільнили, а лист не містив реального наказу про виключення зі списків частини.

Суд чітко роз’яснив, що скасування наказу ТЦК про призов тягне за собою повернення особи до попереднього стану — тобто звільнення зі служби. Керівника попереджено про персональну відповідальність у вигляді штрафу за ст. 382-3 КАС України.

Ухвала Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/35776/24: після загрози стягнення 120 тисяч гривень штрафу рішення нарешті виконали.

У січні 2025 року суд частково задовольнив позов визнавши протиправною бездіяльність ТЦК, який не вносив до реєстру «Оберіг» інформацію про непридатність позивача до військової служби. Рішення набрало законної сили, проте тривалий час не виконувалося.

В лютому 2026 року представник позивача просив накласти на керівника ТЦК максимальний штраф — 40 розмірів прожиткового мінімуму (близько 120 тис. грн). Суд частково задовольнив заяву, встановивши новий строк для подання звіту, проте не наклав штраф, визнавши вимогу передчасною.

У квітні 2026 року ТЦК нарешті подав звіт. Суд перевірив документи і встановив, що позивача виключено з військового обліку. Звіт було прийнято, рішення суду — визнано виконаним.

Суд не поспішає одразу накладати штраф, але активно використовує загрозу персональної відповідальності керівника ТЦК.

Аналіз судової практики показує кілька типових причин, через які ТЦК затягують виконання рішень судів. Серед них — спроби вимагати особисту явку громадянина, хоча суди зобов’язують лише внести зміни до реєстру. Ще однією спробою затягнути процес часто стає втрата паперових архівів, однак суди наголошують: це не звільняє орган від обов’язку оновити дані на підставі документів, які має громадянин. Також трапляються і процесуальні порушення, коли замість передбаченого законом звіту до суду надсилається звичайний лист.

Ситуація, за якої начальники ТЦК воліють платити десятки тисяч гривень особистих коштів або витрачати час на апеляційне оскарження штрафів замість простого внесення запису до реєстру «Оберіг», свідчить про опір системи прозорості та верховенству права. Громадянам важливо використовувати механізм судового контролю, адже тільки особиста фінансова відповідальність керівника здатна зрушити з місця процес виконання судових рішень.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.