Як законодавство та судова практика регулюють авторське право на ШІ-контент
Після масового поширення відомих генеративних моделей, таких як ChatGPT, Midjourney, Claude, Gemini, Copilot та інших — питання авторства перестало бути теоретичним. Бізнес уже використовує ШІ для створення сайтів, рекламних кампаній, програмного коду, інтерфейсів, статей та логотипів.
Тому поява систем, які можуть самостійно створювати контент без творчої участі людини, створила нові питання у сфері інтелектуальної власності.
Що говорить законодавство України
Ключовим актом є Закон України «Про авторське право і суміжні права» № 2811-IX.
Відповідно до статті 1 Закону, автором є фізична особа, яка своєю творчою діяльністю створила твір. Аналогічно стаття 6 передбачає, що авторське право поширюється на твори у сфері літератури, мистецтва, науки, які є результатом творчої діяльності автора.
Водночас стаття 33 Закону окремо вводить право особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою.
Закон прямо визначає, що йдеться про результат, створений без безпосередньої участі фізичної особи. У такому випадку класичне авторське право не виникає, а застосовується право особливого роду.
Суб’єктами такого права можуть бути правовласники комп’ютерної програми, користувачі або інші особи — залежно від умов використання конкретної моделі ШІ та договорів між сторонами.
Тобто, якщо людина творчо використовувала нейромережу як інструмент і суттєво впливала на результат, автором зазвичай вважається саме вона. Водночас у випадках, коли контент був автоматично згенерований без творчої участі людини, закон може розглядати його як неоригінальний об’єкт із режимом права sui generis.
Крім того, права на такий контент часто визначаються умовами користування відповідної ШІ платформами. Окремою проблемою залишаються ситуації, коли ШІ створює код, тексти або дизайн на основі чужих творів, використаних для навчання моделей, адже це може призводити до порушення авторських прав третіх осіб.
Для програмного коду ситуація є особливо дискусійною, адже закон прямо визнає комп’ютерні програми об’єктами авторського права та охороняє їх як літературні твори, однак якщо значна частина коду була автоматично згенерована без суттєвої творчої участі розробника, виникає проблема доведення авторства людини.
У сфері комерційного використання AI-контенту важливу роль відіграють договори. На практиці права на тексти, код чи дизайн, створені за допомогою нейромереж, часто визначаються умовами договору між сторонами та правилами використання AI-сервісу. У таких випадках застосовуються загальні положення ЦК та ГК України щодо господарських договорів і розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Як зазначала «Судово-юридична газета» у новому Цивільному Кодексі планують дозволити використовувати контент ШІ без згоди автора і встановити право особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані системами штучного інтелекту.
Судова практика
Показовим є рішення Суду США у справі Stephen Thaler v. Shira Perlmutter, у якому Верховний суд США відмовився розглядати апеляцію комп’ютерного науковця, якому відмовили у наданні авторського права на художній твір, створений системою штучного інтелекту. Верховний суд США фактично підтримав підхід, за яким авторське право можливе лише щодо результату людської творчості.
Практика щодо авторських прав на AI-контент в Україні лише формується, однак суди вже поступово стикаються з використанням штучного інтелекту у цифрових спорах.
«Судово-юридична газета» аналізувала практику Верховного Суду щодо меж допустимості електронних доказів, таких як цифрові відбитки, Jira та ChatGPT, яка демонструє поступовий перехід до більш гнучкого та прогресивного підходу в оцінці електронних доказів.
Крім того, українські суди вже досліджують AI-контент і в інших категоріях справ — наприклад, у справах про булінг, де фігурували створені через ChatGPT стікери.
Головні проблеми правозастосування
Основна проблема українського регулювання полягає в тому, що закон уже визнав існування AI-контенту, але механізми його практичного захисту залишаються нечіткими.
Серед головних проблем — це складність доведення творчого внеску людини, відсутність чітких критеріїв, коли ШІ є лише інструментом, а коли фактично сам створює результат, невизначеність щодо прав на контент, створений AI-системами компаній, а також ризики порушення прав авторів творів, на яких навчалися моделі.
Отже, українське законодавство вже виходить із того, що ШІ не може бути автором, а авторське право виникає лише за наявності творчого внеску людини. Якщо нейромережа використовується як інструмент, контент може охоронятися авторським правом, а якщо результат створений автоматично — застосовується режим sui generis.
Водночас питання меж творчого внеску людини та використання творів для навчання моделей досі залишаються відкритими, тому ключову роль надалі відіграватиме судова практика та уточнення чинного законодавства.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
