Новий Цивільний кодекс обіцяє надра народу, але контроль за ними передає державі
Процес рекодифікації цивільного законодавства України вийшов далеко за межі суто юридичного оновлення, ставши центром перебудови відносин між народом, державою і бізнесом. Оновлення ЦК сприймається суспільством як загроза правам людини, принципу верховенства права та євроінтеграційному курсу України. Електронна петиція до Президента із закликом не допустити ухвалення нового Цивільного кодексу менш ніж за добу набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів.
Насправді далеко не всі норми нового кодексу настільки суперечливі, як їх сприймає сторонній спостерігач, ба більше, проєкт має бути доопрацьований з урахуванням зауважень експертів. Водночас деякі положення проєкту дійсно викликають занепокоєння щодо наявного конфлікту між публічним інтересом та приватними правовими конструкціями.
Чи є український народ реальним власником надр, чи лише формальним суб’єктом права?
Одним із таких дискусійних питань є спроба поєднати конституційний статус надр як власності народу з реальними механізмами управління ними.
Стаття 413 проєкту ЦК відтворює норму, закріплену в Конституції України, що земля, її надра, атмосферне повітря та інші природні ресурси визначаються об’єктами права власності Українського народу. Однак у запропонованій моделі виникає суперечність між декларацією цього права та механізмами його реалізації. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Саме ці органи мають повноваження управляти природними ресурсами, ухвалювати рішення щодо їх використання та розпорядження.
Постає питання юридичної суб’єктності самого Українського народу. Експерти Головного науково-експертного управління Верховної Ради України звертають увагу, що стаття 2 проєкту кодексу визначає суб’єктами приватних відносин лише фізичних та юридичних осіб, державу, АРК та територіальні громади. Український народ до цього переліку не входить. Однак не враховується, що згідно з статтею 402 проєкту суб’єктом права власності, а, отже, і суб’єктом приватних відносин, є також Український народ, об’єктами права власності якого є земля та її надра.
У результаті виникає правова колізія: народ проголошується власником природних ресурсів, але водночас не виступає повноцінним учасником приватноправових відносин і не має прямого механізму захисту свого права у цивільному процесі. Практична реалізація цього права фактично повністю делегується державним інституціям.
Крім того, частина 6 статті 510 «Права узуфруктарія» надає особі право на розробку родовищ на земельній ділянці, переданій їй на праві узуфрукту.
Експерти ГНЕУ наголошують, що в чинному праві відсутній припис щодо розробки просто «родовищ» — Кодекс про надра оперує поняттям «державний фонд родовищ корисних копалин».
А згідно із Земельним кодексом, землекористувач може використовувати надра лише для власних потреб (пісок, торф). Проєкт ЦК через узуфрукт практично відкриває шлях до промислової розробки без належного узгодження з нормами публічного права та ліцензійними процедурами.
Не варто забувати і про впровадження в новому ЦК принципу доброзвичайності та соціальну функцію речових прав.
В контексті нових значень володіння ресурсами більше не має бути абсолютним правом. Юридична легалізація дій не означає їхньої моральної прийнятності, а будь-який правочин у сфері надр тепер має оцінюватися крізь призму суспільної етики.
Надра — це не лише прибуток, користувачі зобов’язані дбати про національну безпеку та екологію. Право власності тепер невіддільне від відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Але допоки поняття справедливості у проєкті залишатиметься просто етичним орієнтиром, а не чітким механізмом, соціальна функція права ризикує залишитися лише красивим юридичним гаслом.
Цікаво ще те, шо реформа синхронізується з угодою між Україною та США про корисні копалини (законопроєкти № 14249, № 14250), що мають на меті спростити доступ інвесторів до надр. Це створює ризик перетворення природних багатств на ресурс для фондів відбудови, де голос народу як власника буде мінімальним.
Замість висновків
Запропонована модель може створити ризики для контролю над стратегічними ресурсами країни. За відсутності чіткої правосуб’єктності Українського народу як власника природних ресурсів держава фактично стає єдиним розпорядником надр, що може відкрити шлях до передачі управління ресурсами зовнішнім гравцям, зокрема транснаціональним корпораціям.
А про необхідність створення механізмів прямого отримання громадянами вигод від використання надр суспільство дискутує вже роками — наприклад, через спеціальні національні фонди, що дозволило б реалізувати принцип народної власності не лише декларативно, а й економічно.
Надра — це не лише об’єкт цивільного права, а стратегічний ресурс, від контролю над яким залежить економічне відновлення та довгострокове майбутнє країни. Саме тому механізми їх використання повинні бути максимально прозорими та спрямованими на захист національних інтересів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
