Самогубство військового і одноразова допомога у 15 млн гривень: коли суди стають на бік родини
Після початку повномасштабної війни питання соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців набуло особливого значення. Одним із ключових механізмів такого захисту є одноразова грошова допомога, яка виплачується членам сім'ї загиблого військового.
Водночас на практиці виникають складні ситуації, коли смерть військовослужбовця офіційно кваліфікується як самогубство. У таких випадках родичі нерідко стикаються з автоматичною відмовою у призначенні допомоги, а тому змушені звертатися до суду для захисту своїх прав.
Проблема полягає не лише у тлумаченні законодавства, а й у встановленні справжніх причин смерті, оцінці висновків службових розслідувань, матеріалів кримінальних проваджень та медичних документів.
Законодавче регулювання
Право на одноразову грошову допомогу у разі загибелі або смерті військовослужбовця передбачене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом із тим закон містить винятки, коли така допомога не призначається. Зокрема, стаття 16-4 Закону встановлює, що виплата не здійснюється, якщо смерть стала наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди здоров'ю або самогубства. Єдиним прямо передбаченим законом винятком є випадок доведення особи до самогубства, встановлений судом.
Таким чином, сама по собі кваліфікація смерті як самогубства створює серйозну правову перешкоду для отримання допомоги. Однак на практиці ключовим стає питання, чи достатньо лише висновку службового розслідування або наказу командира про самогубство для позбавлення родини права на державну підтримку.
Справи щодо психічних розладів, пов'язаних із військовою службою
Останніми роками в судах почали з'являтися спори, де самогубство пов'язується із психічними та поведінковими розладами, що виникли внаслідок участі у бойових діях.
Важливою для цієї категорії спорів залишається справа № 813/2854/17, яка, попри те що була розглянута Верховним Судом ще у 2021 році, й досі має суттєве значення для вирішення питань щодо виплати одноразової грошової допомоги родинам загиблих військовослужбовців.
Верховний Суд дійшов висновку, що самогубство не виключає права на допомогу, якщо воно стало наслідком психічного захворювання, пов’язаного з виконанням військового обов’язку та захистом Батьківщини. Суд наголосив, що в такому випадку смерть є наслідком хворобливого стану, а не усвідомленого навмисного самоушкодження, тому передбачені законом обмеження щодо виплати допомоги не застосовуються.
Подібним є рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/15710/25, де дружині військовослужбовця було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн через встановлений факт самогубства, хоча ВЛК дійшла висновку, що психічний розлад військового, який призвів до самогубства, був безпосередньо пов’язаний із захистом Батьківщини.
Суд звернув увагу, що військовослужбовець мав діагностований стійкий тривожно-депресивний розлад, який виник унаслідок проходження служби та участі в бойових діях, а самогубство стало наслідком цього захворювання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що смерть настала не внаслідок свідомого та вільного навмисного самоушкодження, а внаслідок хворобливого психічного стану, пов’язаного з виконанням військового обов’язку, тому формальна заборона, передбачена статтею 16-4 Закону, не може застосовуватися автоматично.
У результаті суд скасував рішення Міністерства оборони про відмову у виплаті допомоги та зобов’язав повторно розглянути заяву родини з урахуванням встановлених обставин. Відомо, що справа наразі на стадії апеляційного розгляду.
Подібні справи демонструють конфлікт між формальним змістом статті 16-4 Закону та реаліями війни, коли самогубство може бути наслідком тяжких психічних травм, отриманих під час служби.
Тобто якщо військовослужбовець наклав на себе руки через посттравматичний стресовий розлад, депресію чи інші психічні наслідки бойових дій, формальна заборона на виплату може суперечити самій меті соціального захисту військових та їхніх сімей.
Вирішальне значення мають причинний зв'язок між смертю та проходженням служби, а також належне документальне підтвердження обставин події.
Так, у іншому важливому судовому кейсі, який нещодавно аналізувала «Судово-юридична газета», Верховний Суд у справі № 300/1031/25 звернув увагу, що вирішальне значення має встановлений ВЛК причинний зв’язок між захворюванням, яке призвело до смерті, та захистом Батьківщини.
Проблемні аспекти правозастосування
Найбільш гострими залишаються кілька проблем.
По-перше, службові розслідування часто стають головним джерелом інформації про причини смерті, хоча їх висновки не завжди є бездоганними.
По-друге, закон фактично пов'язує право на допомогу лише з доведенням до самогубства, тоді як сучасна військова медицина дедалі частіше фіксує зв'язок між суїцидальною поведінкою та психічними травмами, отриманими під час війни.
По-третє, родини нерідко опиняються в складній доказовій ситуації, коли для захисту своїх прав необхідно оскаржувати акти службових розслідувань, висновки експертиз та результати кримінальних проваджень.
По-четверте, чинне законодавство не містить чіткої відповіді на питання, чи повинна виплачуватися допомога, якщо самогубство стало наслідком встановленого військово-лікарською комісією психічного розладу, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Що варто зробити родинам загиблих військових
У разі смерті військовослужбовця внаслідок самогубства важливо зберегти та зібрати медичні документи, висновки ВЛК, матеріали службового розслідування, а також інші докази, які можуть підтверджувати наявність психічного розладу та його зв’язок із проходженням військової служби. Саме такі документи нерідко стають ключовими під час вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги або подальшого оскарження відмови в суді.
Отже, самогубство військовослужбовця сьогодні залишається однією з найскладніших підстав для вирішення питання про одноразову грошову допомогу.
Хоч чинне законодавство передбачає загальне правило про відсутність права на виплату у разі самогубства військового, виняток становлять випадки, коли особу було доведено до самогубства і цей факт встановлений судом.
Водночас практика Верховного Суду свідчить, що родина має право оскаржувати висновки службових розслідувань та інші документи, якщо саме вони стали підставою для відмови у виплаті допомоги.
Саме тому подальший розвиток судової практики, ймовірно, буде спрямований на пошук балансу між формальними обмеженнями закону та необхідністю справедливого соціального захисту сімей військовослужбовців, які віддали своє життя внаслідок психологічних травм війни.
Також, можна ознайомитися із актуальними проблемами, з якими стикаються родини загиблих військовослужбовців під час підтвердження факту проживання однією сім’єю — у матеріалі «Судово-юридичної газети».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
