Верховний Суд не дозволив виселити військового з дачного будинку колишньої тещі
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 756/10234/23 підтвердив, що виселення військовослужбовця з дачного будинку, який є його єдиним та постійним місцем проживання, було б непропорційним втручанням у право на житло, навіть якщо будинок належить іншій особі на праві власності.
За даними справи, до суду звернулася позивачка — мати колишньої дружини військового з вимогою усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та дачним будинком шляхом виселення колишнього чоловіка своєї доньки. Позивачка зазначала, що після розірвання шлюбу у 2019 році відповідач перестав бути членом її сім’ї, однак продовжує проживати у будинку та користуватися земельною ділянкою без правових підстав.
Суд першої інстанції погодився з цими доводами та задовольнив позов, зобов’язавши відповідача звільнити будинок і земельну ділянку.
Однак апеляційний суд скасував це рішення. Суд встановив, що відповідач є військовослужбовцем, учасником бойових дій, а спірний будинок фактично є його єдиним житлом. При цьому власниця майна постійно проживає у власній квартирі у Львові.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд нагадав, що відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду. Також суд звернув увагу на гарантії статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право особи на повагу до свого житла.
Колегія суддів наголосила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Тому навіть у випадках, коли законні підстави користування житлом припинилися, суд зобов’язаний оцінити, чи є виселення необхідним і пропорційним поставленій меті.
Також, Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що за встановлених обставин виселення відповідача з єдиного фактичного місця проживання було б непропорційним втручанням у його право на житло та суперечило б гарантіям статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд виходив із того, що хоча спірне майно належить позивачці на праві приватної власності, відповідач тривалий час проживає у будинку, має з ним стійкий життєвий зв’язок, сплачує витрати на його утримання, а також не забезпечений іншим житлом. Крім того було враховано його статус військовослужбовця та учасника бойових дій, а також те, що між сторонами існує невирішений спір щодо витрат на ремонт будинку.
Крім того, Суд звернув увагу, що позивачка не надала належних доказів того, що відповідач фактично перешкоджає їй користуватися або розпоряджатися спірним майном.
З огляду на сукупність встановлених обставин суд дійшов висновку, що виселення відповідача з єдиного житла, з яким він має тривалий та стійкий зв’язок, не відповідатиме вимогам пропорційності та суперечитиме гарантіям статті 8 Конвенції і практиці Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд також відхилив доводи позивачки про те, що предметом спору було лише усунення перешкод у користуванні майном. Суд зазначив, що позовні вимоги безпосередньо стосувалися усунення таких перешкод саме шляхом виселення відповідача, тому апеляційний суд розглянув справу в межах заявлених вимог.
Разом з тим колегія суддів підкреслила, що право власності позивачки на спірне майно не заперечується. Власниця не позбавлена можливості звернутися до суду з іншими вимогами, зокрема щодо усунення перешкод у доступі до майна, встановлення порядку користування ним або виселення відповідача з підстав, які не були предметом розгляду у цій справі.
У підсумку Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
