Відсутність працівника на роботі в період дії воєнного стану не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини, — огляд практики КЦС ВС

Верховний Суд опублікував огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі ВС за червень 2024 року.

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

– у спорах, що виникають із земельних правовідносин, зазначено, що якщо право держави на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю, виданий першому набувачеві землі, а обставини її отримання з порушенням закону та відчуження надалі на користь останнього набувача, то ефективним способом захисту права власності держави є віндикаційний позов, пред’явлений до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку;

– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, вказано, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів / боржників кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників і не засновані на особистих відносинах одного з них із кредитором. Оскарження судового рішення в повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства;

– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що відсутність працівника на роботі в період дії воєнного стану не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. Якщо з таким працівником відсутній зв’язок, до з’ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та в загальному порядку не підлягає оплаті;

– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зазначено, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, поширюється як на випадки відчуження майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої в такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна у спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо в договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим із подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність;

– у справах окремого провадження акцентовано, що із заявою про видачу обмежувального припису може звернутися до суду як особа, яка постраждала від домашнього насильства і якій виповнилося 14 років (неповнолітня особа), так і родич такої неповнолітньої особи;

– щодо застосування норм процесуального права вказано, що цивільним процесуальним законодавством не передбачено такої форми участі прокурора в цивільному судочинстві, як подання заяви про перегляд заочного рішення. Апеляційне оскарження заочного рішення прокурором в інтересах держави в особі відповідача має відбуватися без попереднього подання заяви про перегляд заочного рішення до суду, що ухвалив таке рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.