Верховний Суд висловився щодо допустимості доказів, отриманих під час огляду місця події

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги сторони захисту та засудженого на судові рішення у кримінальному провадженні щодо особи, визнаної винуватою в умисному вбивстві та замаху на умисне вбивство двох осіб.

Предметом касаційного перегляду були доводи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, недопустимість окремих доказів, помилковість правової кваліфікації та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженого.

Суть справи

Встановлено, що біля кафе у місті Запоріжжі по бульвару Шевченка, 80, засуджений, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту завдав одному з потерпілих один удар ножем у ділянку грудної клітки. Унаслідок поранення було ушкоджено серце, що спричинило смерть потерпілого. Надалі засуджений завдав ножем один удар у ділянку грудної клітки іншому потерпілому, заподіявши легке тілесне ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров’я. Смерть другого потерпілого не настала, оскільки останній відібрав ніж у нападника та йому було своєчасно надано медичну допомогу.

У межах досудового розслідування та судового розгляду досліджено показання очевидців події, результати слідчих експериментів, висновки судово-медичних та криміналістичних експертиз, а також інші докази. Висновками експертів установлено, що смерть першого потерпілого настала від одиночного проникаючого сліпого колото-різаного поранення грудної клітини з ушкодженням серця та гострої крововтрати. У другого потерпілого виявлено одиночне непроникаюче поранення грудної клітини, що утворилося від дії предмета з колото-ріжучими властивостями.

Під час розгляду справи № 335/7737/20 досліджено питання допустимості доказів, зокрема протоколу огляду місця події, протоколів пред’явлення особи для впізнання за фотознімками, результатів слідчого експерименту за участю неповнолітнього свідка, а також обставини вилучення ножів, які могли бути знаряддям злочину. Захист наполягав на недопустимості окремих доказів та на недоведеності винуватості засудженого.

Рішення судів попередніх інстанцій

Вироком Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя особу визнано винуватою та призначено покарання: за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 13 років, за частиною третьою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 14 років. На підставі частини першої статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду вирок залишено без змін. Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду зазначену ухвалу скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. За результатами нового розгляду ухвалою Дніпровського апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Позиції та висновки Верховного Суду 

Колегія суддів ВС, перевіряючи доводи касаційних скарг, виходила з приписів частини першої статті 433 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і не має права досліджувати докази та встановлювати обставини, що не були встановлені у судових рішеннях.

Доводи сторони захисту щодо невідповідності висновків судів фактичним обставинам та неповноти судового розгляду визнано такими, що не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд є судом права, а не факту.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про допустимість показань свідка, який на момент проведення слідчого експерименту був неповнолітнім, з огляду на те, що відповідні гарантії спрямовані на захист прав неповнолітнього, а встановлені обставини не свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Суд врахував, що в подальшому цей свідок, досягнувши повноліття, підтвердив надані раніше показання у судовому засіданні.

Суд також зазначив, що жоден із допитаних свідків не вказував на наявність ножа в інших учасників конфлікту, тоді як очевидці підтвердили наявність ножа саме у засудженого. Висновки експертиз узгоджуються між собою та з показаннями потерпілих і свідків, а механізм заподіяння тілесних ушкоджень не суперечить встановленим обставинам.

Щодо доводів про недопустимість протоколу огляду місця події Верховний Суд погодився з оцінкою апеляційного суду, що огляд трупа здійснювався як складова частина огляду місця події у приміщенні лікарні, де настала смерть потерпілого, а тому підстав для визнання такого доказу недопустимим немає.

Аргументи щодо порушень при збиранні доказів, у тому числі передачі ножів працівникам поліції, визнано необґрунтованими з огляду на положення статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, яка надає стороні обвинувачення право отримувати речі та документи від фізичних осіб.

Стосовно кваліфікації дій засудженого Верховний Суд зазначив, що кваліфікація за частиною першою статті 115 та частиною третьою статті 15, пунктом 1 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України узгоджується з правовим висновком об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо кваліфікації вбивства однієї особи та замаху на вбивство іншої за наявності єдиного умислу.

Доводи щодо неправильного застосування частини третьої статті 68 Кримінального кодексу України при призначенні покарання за замах на злочин визнано безпідставними з огляду на правовий висновок об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відповідно до якого у випадку, коли санкція статті передбачає довічне позбавлення волі, правила частини третьої статті 68 цього Кодексу не застосовуються.

Верховний Суд дійшов висновку, що призначене покарання відповідає принципу індивідуалізації, враховує тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу засудженого, відсутність пом’якшуючих та наявність обтяжуючої обставини у вигляді вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.

За результатами касаційного розгляду Верховний Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого. Вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без зміни, касаційні скарги – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.