Верховний Суд: провадження щодо злочинів, санкція яких передбачає довічне позбавлення волі, має розглядатися колегією суддів

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув касаційні скарги у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство двох осіб.

Суд касаційної інстанції зазначив, що переглядає судові рішення лише у межах доводів касаційних скарг, однак встановлення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону у вигляді ухвалення вироку незаконним складом суду є безумовною підставою для їх скасування.

Суть справи № 644/5171/20

Органом досудового розслідування особу було обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме у закінченому замаху на умисне вбивство двох осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 травня 2020 року приблизно о 18:20 обвинувачений, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, взяв за місцем свого проживання ніж та вийшов до коридору гуртожитку. Перебуваючи у коридорі четвертого поверху, де знаходилися інші мешканці, він грубо порушував громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, демонструючи зухвалість та байдуже ставлення до оточуючих, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою та провокував конфлікти без будь-якого приводу.

Після того як один із мешканців гуртожитку вийшов зі своєї кімнати на шум і попросив припинити протиправні дії, між ним та обвинуваченим виник словесний конфлікт. У ході конфлікту обвинувачений дістав ніж, який мав при собі.

У цей час до коридору вийшла інша мешканка гуртожитку, яка, побачивши ніж у руці обвинуваченого, почала кричати, чим привернула його увагу. Після цього обвинувачений завдав їй удар ножем у ділянку спини, а згодом ще один удар ножем у спину іншому потерпілому.

Протиправні дії були припинені після втручання інших мешканців гуртожитку, які почали відштовхувати обвинуваченого від потерпілого за допомогою стільця, змусивши його покинути місце події.

У результаті цих дій потерпілим було заподіяно тілесні ушкодження, що віднесені до категорії легких.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2021 року дії обвинуваченого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України. Суд визнав його винним у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю із застосуванням холодної зброї, та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із такими рішеннями, потерпілі та прокурор подали касаційні скарги, в яких посилалися на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та безпідставну перекваліфікацію дій обвинуваченого.

У скаргах також зазначалося, що суд першої інстанції розглянув провадження одноособово, не забезпечивши дотримання вимог щодо складу суду, та безпідставно здійснив розгляд кримінального провадження одноособово, хоча воно мало розглядатися колегією суддів.

Крім того, прокурор вказував на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення через його м’якість.

Мотиви та правові висновки Верховного Суду

Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги, перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права без дослідження доказів та встановлення нових фактичних обставин.

Підставами для скасування судових рішень згідно зі ст. 438 КПК України є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Колегія суддів звернула увагу, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, належить до категорії особливо тяжких злочинів, санкція яких передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі.

Згідно з ч. 3 ст. 31 КПК України кримінальне провадження у суді першої інстанції щодо таких злочинів здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого — судом присяжних у складі двох суддів і трьох присяжних.

Верховний Суд наголосив, що право на розгляд кримінального провадження судом присяжних зберігається за особою, обвинуваченою у вчиненні особливо тяжкого злочину, незалежно від стадії його вчинення, у тому числі й у випадку незакінченого злочину.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що обвинуваченому було роз’яснено право на розгляд справи судом присяжних, і він відмовився від його реалізації. Разом із тим суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про можливість подальшого розгляду кримінального провадження одноособово головуючим суддею.

Оскільки особа обвинувачувалася у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, провадження у суді першої інстанції мало здійснюватися колегією у складі трьох суддів. Таким чином, вирок районного суду був ухвалений незаконним складом суду.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України ухвалення судового рішення незаконним складом суду є безумовною підставою для його скасування.

Колегія суддів також зазначила, що апеляційний суд залишив поза увагою це істотне порушення кримінального процесуального закону, що також свідчить про незаконність і необґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів касаторів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд зауважив, що закінчений замах на злочин характеризується тим, що особа виконала всі дії, які вважала необхідними для досягнення злочинного результату, а тому питання про наявність умислу має вирішуватися на підставі всебічного дослідження всіх фактичних обставин кримінального провадження, зокрема способу вчинення діяння, використаного знаряддя, характеру та локалізації тілесних ушкоджень, поведінки винного та потерпілих.

Верховний Суд також зазначив, що принцип справедливості покарання передбачає його співмірність тяжкості кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та особі винного. При цьому поняття явно несправедливого покарання означає істотну диспропорцію між призначеним покаранням та тим, яке мало бути призначене з урахуванням усіх обставин справи.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, його стан здоров’я, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Тому у разі підтвердження кваліфікації дій за ч. 4 ст. 296 КК України призначене покарання не може вважатися явно несправедливим через м’якість.

Разом з тим встановлене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у вигляді розгляду справи незаконним складом суду є достатньою підставою для скасування судових рішень.

Такий висновок був обґрунтований неправильним застосуванням положень ч. 2 ст. 31 КПК України в редакції Закону № 817-IX від 21 липня 2020 року, які суд першої інстанції помилково тлумачив як підставу для одноособового розгляду справи.

З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг потерпілих та прокурора, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Крім того, суд касаційної інстанції обрав обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів з метою забезпечення проведення нового судового розгляду.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.