Отримання винагороди за організацію незаконного переправлення через кордон є злочином навіть без фактичного переправлення — ККС ВС
Верховний Суд розглянув кримінальне провадження щодо обвинувачення особи в організації незаконного переправлення чоловіка призовного віку через державний кордон України за грошову винагороду, вчиненого за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану.
У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 3 ст. 332 КК України за те, що він за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану організував за грошову винагороду в сумі 10 500 дол. США незаконне переправлення чоловіка призовного віку через кордон України, а саме через річку Дністер, на територію Республіки Молдова в обхід блокпостів.
У касаційній скарзі захисник просив перекваліфікувати дії підзахисного на ч. 3 ст. 190 КК України через відсутність умислу у вчиненні інкримінованого злочину.
Залишаючи без зміни рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що для правильної кваліфікації кримінального правопорушення у цьому провадженні важливим є встановлення умислу засудженого: був він спрямований на об’єкт посягання – грошові кошти (чуже майно) шляхом шахрайства чи на отримання грошових коштів за незаконне переправлення особи через державний кордон України.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений систематично повідомляв свідку про порядок перетину кордону України в Республіку Молдова, а саме про: необхідність мати гідрокостюм, оскільки перетин буде через річку Дністер; речі, які потрібно із собою брати; подальші дії після перетину; те, що він співпрацював з начальником зміни серед прикордонників, який мав організувати півгодинний коридор для безперешкодного перетину кордону; вартість оплати такої послуги та розподіл грошей, а також про момент передачі їх засудженому.
Отже, зазначені дії засудженого з підготовки перетину державного кордону, з визначенням часу та місця такого перетину, суми винагороди та її розподілу, залучення інших осіб свідчать, що його умисел був спрямований саме на отримання грошових коштів за організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України, а не на шахрайське заволодіння коштами за неіснуючу послугу.
Таким чином, у вироку місцевого суду наведено конкретні обставини та спосіб вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а обставина того, що жодну особу, яку він намагався незаконно переправити через державний кордон України, не переправлено, не впливає на кваліфікацію його дій за цією частиною статті.
Детально ознайомитись з постановою ККС ВС від 10 березня 2026 року у справі № 138/1733/25 можна у ЄДРСР.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
