Чи свідчить фактичний допуск до роботи без оформлення про наявність трудових відносин: позиція КЦС ВС
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи на рішення судів попередніх інстанцій у справі № 570/4554/23 про встановлення факту перебування у трудових відносинах.
За результатами перегляду суд касаційної інстанції перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Суть справи
Позивач звернувся до суду з вимогою про встановлення факту перебування у трудових відносинах із товариством з обмеженою відповідальністю «Квасилівський ливарно-механічний завод» у період з 02 січня 2019 року по 31 травня 2022 року на посаді охоронника. Обґрунтовуючи позов, він зазначав, що фактично був допущений до роботи, виконував обов’язки з охорони території та приміщень підприємства, працював за змінним графіком, підпорядковувався внутрішньому трудовому розпорядку, отримував винагороду за виконану роботу, що, на його думку, свідчило про наявність трудових, а не цивільно-правових відносин.
Позивач зазначав, що працював за графіком «одна доба через дві» з 08:00 до 08:00 наступного дня.
При виконанні обов’язків йому передавались ключі від приміщень, телефон та ліхтарик. Заробітна плата виплачувалась переважно готівкою, а у березні-квітні 2022 року — перераховувалась на банківську картку у розмірі 3000 грн щомісячно, а також 2000 грн у квітні 2022 року.
Позивач також вказував на відсутність належного оформлення трудових відносин з боку роботодавця, зокрема відсутність наказу про прийняття на роботу, та зазначав, що звертався до органів Держпраці, однак перевірки у зв’язку з воєнним станом не проводились. Водночас, за інформацією відповідача, позивач у трудових відносинах із товариством не перебував.
Зокрема, він звертався до органів Держпраці 29 липня 2022 року, а також у березні та квітні 2023 року.
Необхідність встановлення факту трудових відносин позивач обґрунтовував потребою зарахування відповідного періоду до страхового стажу.
У ході розгляду справи судами встановлено, що між сторонами існували правовідносини, пов’язані з виконанням робіт із охорони об’єкта. Допитані свідки підтвердили, що позивач фактично виконував обов’язки охоронника за змінним графіком разом з іншими працівниками.
Разом з тим, за результатами попередніх судових проваджень, зокрема у справах про адміністративне правопорушення та оскарження припису органу Держпраці, було встановлено, що ці правовідносини ґрунтувалися на цивільно-правовому договорі, а не на трудовому договорі.
Ці обставини встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, зокрема у справах № 570/6330/23 та № 460/28161/23, якими підтверджено існування між сторонами цивільно-правового договору та відсутність підпорядкування позивача правилам внутрішнього трудового розпорядку, і тому мають преюдиційне значення.
Верховний Суд також врахував принцип правової визначеності та практику ЄСПЛ щодо неприпустимості повторного розгляду встановлених обставин.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з недоведеності наявності трудових відносин між сторонами. Суд зазначив, що надані позивачем докази не підтверджують існування саме трудового договору, а встановлені обставини свідчать про цивільно-правовий характер правовідносин.
Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, погодившись із його висновками. Суд апеляційної інстанції додатково врахував преюдиційні обставини, встановлені іншими судовими рішеннями, відповідно до яких правовідносини між сторонами не мали ознак трудових, та звернув увагу на відсутність доказів укладення трудового договору, відсутність волевиявлення сторін на його укладення, відсутність зайняття позивачем штатної посади, а також наявність преюдиційно встановлених обставин щодо цивільно-правового характеру правовідносин.
Позиція та висновки Верховного Суду
У касаційній скарзі позивач посилався на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зазначав про наявність ознак трудових відносин, зокрема систематичну оплату праці, підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку та виконання роботи за професією, визначеною Класифікатором професій, посилався на практику Верховного Суду та заперечував обов’язковість врахування преюдиційних обставин.
Верховний Суд виходив із того, що відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм права в межах доводів касаційної скарги та не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини чи переоцінювати докази.
Суд зазначив, що трудовий договір є угодою, за якою працівник зобов’язується виконувати визначену роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець — забезпечувати умови праці та виплачувати заробітну плату.
Верховний Суд також врахував, що після внесення змін до законодавства у 2015 році сам факт допуску до роботи без належного оформлення не є безумовною підставою для визнання трудового договору укладеним.
Натомість за цивільно-правовим договором предметом є результат роботи, а виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку та організовує свою діяльність самостійно.
Верховний Суд наголосив, що можливість визнання трудового договору укладеним за відсутності наказу чи розпорядження допускається лише за умови доведення дотримання інших обов’язкових умов його укладення, зокрема подання відповідних документів, що підтверджують волевиявлення сторін.
Суд врахував, що у попередніх судових рішеннях, які набрали законної сили, встановлено факт існування між сторонами саме цивільно-правових відносин. Такі обставини мають преюдиційне значення відповідно до статті 82 ЦПК України і не підлягають повторному доказуванню.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу на відсутність доказів зайняття позивачем штатної посади охоронника, оскільки відповідні штатні одиниці були зайняті іншими особами, а також на відсутність доказів належного оформлення трудових відносин.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень та залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
