Судове оскарження акта про неможливість проведення ревізії — постанова КАС ВС

Акт про неможливість проведення ревізії за своєю правовою природою є носієм інформації, де зафіксовано обставини, що стали на заваді проведенню ревізії, або, іншими словами, викладено опис причин та умов, що унеможливили або перешкодили її проведенню. Дії посадової особи органу державного фінансового контролю щодо складення такого акта мають на меті зафіксувати ці обставини та причини, що їх зумовили. Оскарження до суду дій щодо складення такого акта на предмет наявності або відсутності підстав для його складення означає для суду потребу перевірити достовірність зафіксованої у ньому інформації та правильність їх оцінки посадовою особою органу державного фінансового контролю як таких, що унеможливили ревізію. Отже, акт про неможливість проведення ревізії не є правовим документом, який установлює відповідальність для позивача, та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС України.

При цьому дії службової особи щодо складання такого акта та включення до нього певних висновків не породжують обов’язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для позивача

12 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 300/5893/23 за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Івано-Франківській області до Управління Західного офісу Державна аудиторська служба України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов’язання вчинити дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позовні вимоги обґрунтований тим, що відповідач протиправно склав акт про неможливість проведення ревізії, оскільки чинне законодавство не наділяє орган державного фінансового контролю повноваженнями визнавати неможливим проведення ревізії з підстав ненадання документів об’єктами зустрічної звірки при здійсненні зустрічної звірки або ж за запитами на надання пояснень. На думку позивача, відповідач зобов’язаний був завершити ревізію та скласти акт за її результатами, а складення акта про неможливість проведення ревізії фактично позбавляє об’єкта контролю права отримати акт ревізії та створює ризик повторного проведення ревізії.

Суд першої інстанції позов задовольнив, виходячи з того, що відповідач не довів наявності передбачених пунктом 23 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі – Порядок №550) підстав для складання акта про неможливість проведення ревізії, а відтак повинен був завершити ревізію та скласти відповідний акт.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що відповідач мав правові підстави для застосування пункту 23 Порядку № 550, а також дійшов висновку, що акт про неможливість проведення ревізії є службовим документом і не породжує юридичних наслідків для позивача, а тому не може бути самостійним предметом оскарження.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, рішення судів попередніх інстанцій – скасував та закрив провадження у справі.

ОЦІНКА СУДУ

Спірні правовідносини між сторонами зумовлені незгодою позивача з діями посадової особи органу державного фінансового контролю щодо складення відповідно до пункту 23 Порядку №550 акта про неможливість проведення ревізії. Позиція позивача зводилась до того, що мотиви, якими обґрунтовано цей акт, зокрема, неотримання під час проведення зустрічних звірок документів від осіб, з якими позивач мав фінансово-господарські правовідносини у відповідний період, перебувають поза межами визначених пунктом 23 Порядку №550 підстав. Позивач як об’єкт контролю при проведенні ревізії не має відношення до надання цими особами документів у ході зустрічної звірки. Законодавством передбачено чіткий алгоритм дій органу фінансового контролю у випадку неотримання пояснень/документів від об’єкта зустрічної звірки, який не охоплює випадки передбачені пунктом 23 Порядку №550, вимоги якого стосуються виключно об’єкта ревізії. Таким чином, відповідач мав завершити ревізію, скласти та надати акт ревізії фінансово-господарської діяльності позивача.

Абзацом першим пункту 23 Порядку № 550 передбачено, що у разі відсутності бухгалтерського обліку на об’єкті контролю, недопущення посадових осіб органу державного фінансового контролю до проведення ревізії та ненадання необхідних для перевірки документів, наявності інших об’єктивних і незалежних від органу державного фінансового контролю обставин, що унеможливлюють або перешкоджають проведенню ревізії, посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує акт про неможливість проведення ревізії із зазначенням відповідних причин.

Таким чином вказаною нормою, визначено невичерпний перелік обставин, з якими пов’язується неможливість проведення ревізії чи перешкоджання її проведенню, за настання яких, якщо ці обставини є об’єктивними та не залежать від волі органу державного фінансового контролю, посадова особа цього органу складає та підписує акт про неможливість проведення ревізії. Такий акт за своєю правовою природою є носієм інформації, де зафіксовано обставини, що стали на заваді проведенню ревізії, або, іншими словами, викладено опис причин та умов, що унеможливили або перешкодили її проведенню.

Дії посадової особи органу державного фінансового контролю щодо складення такого акта мають на меті зафіксувати ці обставини та причини, що їх зумовили.

Акт про неможливість проведення ревізії не є правовим документом, який установлює відповідальність для позивача, та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС України. При цьому дії службової особи щодо складання такого акта та включення до нього певних висновків не породжують обов’язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для позивача.

Право на судовий захист відповідно до статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України виникає за умови реального, а не потенційного порушення прав або охоронюваних законом інтересів особи. Оскаржувані дії повинні спричиняти виникнення, зміну або припинення прав чи обов’язків особи. Натомість доводи позивача про можливість повторного проведення ревізії або ризик зловживання повноваженнями є припущеннями щодо можливих майбутніх дій, а не наслідками, що вже настали.

Сам факт складення акта про неможливість проведення ревізії не позбавляє позивача права на судовий захист у майбутньому – зокрема, у разі прийняття рішення за результатами завершеної ревізії або застосування до нього заходів впливу. У такому випадку доводи щодо неправомірності дій органу фінансового контролю можуть бути предметом судової перевірки.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 300/5893/23 можна ознайомитися за посиланням.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.