ТЦК не перевірив дані і мобілізував священнослужителя попри імунітет — чоловік пішов в суд
Чоловік 14 липня 2025 року пройшов військово-лікарську комісію та був призваний на службу, після чого направлений до військової частини, де перебував на момент подання позову.
Позивач зазначив, що є членом релігійної організації, а саме членом НРГХ Християнської Церкви (Повного Євангелія) «Спасіння» м. Чернігова, віровчення якої забороняє використання зброї та участь у військовій службі. Під час мобілізаційних заходів він повідомив про це територіальний центр комплектування, а також про включення до списків осіб, які підлягають бронюванню. Однак ці обставини не були враховані, і начальник ТЦК та СП ухвалив рішення про мобілізацію та направлення у військову частину для проходження військової служби.
Чоловік вважає, що оскаржувані акти індивідуальної дії відповідачів ухвалювалися без врахування фактичних обставин та відповідних положень законодавства України. Відтак, він просить визнати накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Суд встановив, що на момент мобілізації позивач дійсно мав право на бронювання як священнослужитель відповідно до чинного законодавства. Таким чином, на нього поширювався імунітет від призову, який не був дотриманий.
Крім того, суд звернув увагу, що після отримання інформації про статус особи у ТЦК мали перевірити ці дані та врахувати їх під час прийняття рішення. Невиконання цього обов’язку призвело до порушення права на відстрочку.
Також надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховав висновок Венеційської комісії, опублікований 18 березня 2025 року за запитом виконувача обов'язків голови Конституційного Суду України щодо альтернативної (невійськової) служби. Цей висновок був наданий у зв'язку з конституційною скаргою щодо обвинувачення в ухиленні від військової служби особою, яка відмовляється від неї з мотивів совісті, будучи членом релігійної організації (Церкви адвентистів сьомого дня), доктрина якої виключає як використання зброї, так і участь у військовій службі без зброї.
Так, було встановлено, що чинне українське законодавство на період мобілізації не передбачає можливості заміни військової служби альтернативною, а право на свободу віросповідання не є абсолютним і може бути обмежене конституційним обов'язком захисту Вітчизни.
Окремо суд врахував міжнародні стандарти захисту прав людини та позицію Венеційської комісії щодо права на відмову від військової служби з мотивів совісті. Хоча в умовах воєнного стану це право може бути обмежене, його повне ігнорування суперечить міжнародним зобов’язанням держави.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що скасування наказу начальника ТЦК та СП від 16 листопада та наказу командира Військової частини № 329 від 22 листопада є ефективним засобом захисту порушених прав позивача, оскільки, в іншому випадку права позивача не будуть захищені, що не відповідає завданню адміністративного судочинства
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 у справі № 620/13669/25.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
