Працівник НБУ хотів стягнути понад 145 тисяч грн, але Верховний Суд підтвердив звільнення за прогул
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі про звільнення працівника Національного банку України за прогул.
Як випливає з постанови від 11 березня 2026 року у справі № 757/35540/24-ц, колегія суддів Касаційного цивільного суду відмовила у задоволенні касаційної скарги позивача, який вимагав скасувати наказ про звільнення, поновити його на посаді та стягнути заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 145 813 грн, урахувавши збільшення суми станом на день ухвалення рішення у справі.
Позивач обіймав посаду радника Офісу Правління НБУ та був звільнений у липні 2024 року за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю — за прогул без поважних причин.
Чоловік вказував, що наказ є незаконним та безпідставним, оскільки він працював у дистанційному режимі, виконував покладені на нього посадові обовʼязки та мав усне погодження керівництва. Також за словами позивача, роботодавець порушив вимог статті 9, пункту 4 статті 40, статей 60-2, 147-149 КЗпП України, оскільки:
- не зафіксував факт його відсутності на роботі,
- не встановив поважні причини відсутності на робочому місці,
- не врахував його попередню роботу та бездіяльність посадових осіб,
- допустив порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, за словами чоловіка, наказ про звільнення був підписаний неуповноваженою особою.
Суди встановили, що працівник був відсутній на робочому місці 12–14 червня 2024 року, а дистанційна робота не була оформлена у встановленому порядку. Зокрема, відповідно до внутрішніх правил НБУ, така робота потребує попереднього погодження через спеціальні сервіси або електронну пошту, чого зроблено не було.
ВС вказав, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, оскільки позивач допустив прогули, був відсутнім без поважних причин на роботі та не надав доказів, які могли б свідчити про поважність причин відсутності на роботі у зафіксований роботодавцем період.
Також суди визнали, що роботодавець належно зафіксував факт відсутності працівника — зокрема, за допомогою системи контролю доступу до приміщень. Доводи про відсутність акта про прогул не вплинули на висновки суду.
Крім того, ВС зазначив, що не заслуговують на увагу доводи представника позивача проте, що він працював дистанційно 12, 13, 14 червня 2024 року за усним погодженням безпосереднього керівника, оскільки це не доведено належними та допустимими доказами, що є обов`язком позивача у силу вимог статті 12, 81 ЦПК України.
Окремо Верховний Суд відхилив аргументи про те, що наказ про звільнення був підписаний неуповноваженою особою. Суд встановив, що перший заступник голови НБУ діяв у межах делегованих повноважень.
У підсумку суд дійшов висновку, що звільнення було здійснено з дотриманням вимог законодавства.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
