Військовий оскаржив призупинення виплати грошового забезпечення — відсутність на службі стала вирішальною у справі
Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу № 160/19852/25 за позовом до військової частини щодо визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії. Предметом спору стало нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцю, зокрема правомірність призупинення його виплати на окремий період.
Обставини справи
Позов надійшов до суду 08.07.2025. Позивач просив визнати протиправними дії військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі, що було пов’язано з призупиненням виплати на окремий період, а також зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення за останньою займаною посадою за період з 20.05.2024 по 29.06.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за період проходження служби отримав грошове забезпечення у розмірі 13 079,37 грн, що, на його думку, є значно меншим за встановлений законодавством рівень виплат військовослужбовцям.
Ухвалою суду від 10.07.2025 відкрито провадження у справі №160/18976/25 та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 14.07.2025 відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позову.
Відповідач послався на положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260, відповідно до якого грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше, а військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня такого залишення та поновлюється з дня повернення.
За даними відповідача, позивач під час проходження служби самовільно залишив військову частину, що було оформлено відповідними наказами командира, у зв’язку з чим виплата грошового забезпечення була призупинена на відповідний період та поновлена після його повернення.
Судом встановлено, що позивач проходив службу у військовій частині з 20.05.2024 по 29.06.2024. Згідно з наказами командира військової частини, у період з 22.06.2024 по 24.06.2024 позивач вважався таким, що самовільно залишив місце служби, після чого повернувся, а виплату грошового забезпечення було відповідно призупинено та поновлено.
Що вирішив суд
Оцінюючи спірні правовідносини, суд виходив із того, що відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру. Водночас статтею 24 цього Закону передбачено можливість призупинення військової служби у разі самовільного залишення військової частини або місця служби.
Суд зазначив, що у разі самовільного залишення військовослужбовцем місця служби виплата грошового забезпечення призупиняється з дня такого залишення та поновлюється з дня повернення, що прямо передбачено Порядком №260. Призупинення та поновлення виплат здійснюється на підставі відповідного наказу командира військової частини.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що виплата грошового забезпечення у меншому розмірі була безпосередньо пов’язана з призупиненням виплати на період, коли позивач вважався таким, що самовільно залишив місце служби, а саме з 22.06.2024 по 24.06.2024.
При цьому доказів оскарження або скасування відповідного наказу командира матеріали справи не містять.
Суд також звернув увагу на застосування принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, зокрема щодо необхідності контролю за реалізацією дискреційних повноважень органів влади. Водночас суд зазначив, що питання обчислення конкретного розміру грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, тому суд не досліджував питання визначення розміру зменшення грошового забезпечення у зв’язку із самовільним залишенням військової служби.
Щодо доводів про пропуск строку звернення до суду, суд врахував положення трудового законодавства та правову позицію Конституційного Суду України, викладену у Рішенні №1-р/2025, яким визнано неконституційним обмеження строку звернення до суду у справах про стягнення належних працівнику виплат. У зв’язку з цим підстав для застосування строків звернення до суду у даному випадку не встановлено.
Інші доводи сторін суд визнав такими, що не мають вирішального значення для вирішення спору по суті.
Оцінивши докази у сукупності та керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У задоволенні позову відмовлено. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене у встановлені законом строки.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
