Верховний Суд роз’яснив перебіг позовної давності щодо інфляційних втрат і 3% річних під час воєнного стану
При обчисленні інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України мають враховуватися всі місяці прострочення, у тому числі періоди дефляції (коли індекс інфляції менше від 100 %), оскільки такі нарахування становлять єдиний послідовний процес розрахунку. Крім того, позовна давність за такими вимогами зупинялася, переривалася і продовжувалася на період дії карантину та воєнного стану.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики у справі № 751/4086/24.
Обставини справи та рішення судів попередніх інстанцій
У справі, що переглядалася, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути інфляційні втрати та 3 % річних за період з травня 2016 року до вересня 2023 року. Свої вимоги він обґрунтував тим, що після набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки (магазин), вартість якого на 90 % перевищила забезпечені іпотекою вимоги іпотекодержателя, відповідач не виконав обов’язок із повернення позивачеві різниці коштів. Фактичне погашення основної суми боргу відбулося лише в серпні – вересні 2023 року в межах виконавчого провадження.
Суди попередніх інстанцій задовольнили позов лише за період із впровадження 12 березня 2020 року карантину через поширення коронавірусної хвороби COVID-19 до добровільного виконання грошового зобов’язання в серпні – вересні 2023 року, мотивуючи це спливом позовної давності для нарахувань за попередні роки.
Правові висновки Верховного Суду щодо позовної давності та інфляційних втрат
Друга судова палата КЦС ВС не погодилася з висновками судів та зробила такі правові висновки.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Щодо спливу позовної давності судова палата роз’яснила особливий порядок перебігу позовної давності: якщо вона не спливла станом на 2 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом України № 540-IX щодо продовження строків на період карантину), то цей строк спочатку був продовжений (до 30 червня 2023 року – на час карантину, а надалі до 29 січня 2024 року – на час воєнного стану), а з 30 січня 2024 року її перебіг зупинився на строк дії воєнного стану.
Звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних без обмеження останніми трьома роками, що передували поданню позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 2 квітня 2020 року.
Судова палата зазначила, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати розраховуються не за окремі інтервали часу, а за весь період прострочення. З огляду на це, якщо індекс інфляції в окремі періоди (місяці) є меншим від одиниці (меншим, ніж 100 %), що характеризує їх як періоди дефляції, то це не впливає на необхідність урахувати відповідний індекс під час розрахунку інфляційних втрат кредитора. Кредитор не має отримати додаткову перевагу (можливість стягнення більшого розміру інфляційних втрат) унаслідок помилкових математичних операцій (виключення з розрахунків індексів інфляції, які менші від одиниці), а боржник повинен бути впевненим у тому, що періоди, коли мала місце дефляція, не зумовили знецінення коштів кредитора, яке може вплинути на обсяг відповідальності боржника.
Тому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за період із 2 квітня 2017 року до 11 березня 2020 року включно. Отже, з огляду на заявлені позовні вимоги з відповідача за вказаний період додатково стягнуто кошти й наведено порядок відповідних розрахунків.
Верховний Суд вважав безпідставними доводи позивача про переривання позовної давності у квітні 2018 року (за вимогами про стягнення інфляційних витрат і 3 % річних з травня 2016 року до березня 2018 року включно) зверненням із позовом про стягнення основного боргу – суми перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.
ВС також визнав безпідставним посилання відповідача на пільги щодо несплати 3 % річних та інфляційних втрат на період воєнного стану, наголосивши, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України має спеціальний характер і стосується лише позичальників за кредитними договорами. Оскільки борг у цій справі виник не з кредитного договору, а з обов’язку іпотекодержателя повернути надлишок вартості майна, відповідач не має права на звільнення від сплати інфляційних втрат.
З огляду на викладене КЦС ВС скасував судові рішення попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат за період із квітня 2017 року та додатково стягнув із відповідача на користь позивача грошові кошти.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
