Подання рапорту після звільнення: суд дійшов висновку про відсутність обов’язку його розгляду
Одеський окружний адміністративний суд розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 420/39857/25 за позовом військовослужбовця до військової частини, за участі Міністерства оборони України як третьої особи, про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії. Предметом розгляду було питання правомірності нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби та відсутності відповідного рішення за результатами його подання.
Суть справи
Позивач, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, звернувся до командування із рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров’я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», посилаючись на наявність інвалідності. Згодом він подав аналогічний рапорт до вищестоящої військової частини, проте відповіді не отримав, що стало підставою для звернення до суду з вимогами про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання розглянути поданий рапорт і прийняти рішення.
Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що на момент подання рапорту позивач уже був звільнений з військової служби наказом командира військової частини за тією ж підставою — за станом здоров’я. Відповідним наказом позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Крім того, у подальшому військова частина, в якій позивач проходив службу, була переформована, а її умовне найменування анульовано без визначення правонаступника. У зв’язку з цим відповідач вказав, що рапорт, поданий після звільнення та виключення зі списків особового складу, не міг бути розглянутий по суті.
Позиції та висновки суду
Суд, дослідивши матеріали справи та норми чинного законодавства, виходив із того, що відповідно до Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти в межах повноважень і у спосіб, визначений законом. Правове регулювання проходження військової служби та підстав звільнення визначається Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» та Положенням, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008.
Аналіз положень пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону свідчить, що військовослужбовці, призвані під час мобілізації в особливий період, під час дії воєнного стану можуть бути звільнені, зокрема, за станом здоров’я на підставі висновку військово-лікарської комісії або за наявності інвалідності, за умови відсутності волевиявлення щодо продовження служби.
Суд установив, що позивач був звільнений з військової служби у відставку за станом здоров’я на підставі відповідного наказу командира військової частини, після чого його виключено зі списків особового складу та направлено для постановки на військовий облік. Таким чином, на момент подання спірного рапорту він уже не перебував на військовій службі та не входив до списків особового складу відповідної військової частини.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов’язку розглядати рапорт особи, яка вже звільнена з військової служби, а отже, відсутні й ознаки протиправної бездіяльності.
Оцінивши всі наявні у справі докази з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і відмовив у їх задоволенні. Суд також зазначив, що інші доводи сторін не спростовують зроблених висновків, а відповідно до практики Європейського суду з прав людини судове рішення має містити належне обґрунтування, що у даному випадку було забезпечено.
Судові витрати не підлягають стягненню відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
