Верховний Суд: сам по собі спір про місце проживання дитини не є підставою для відмови у стягненні аліментів
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду переглянув справу № 314/5990/24 щодо стягнення аліментів на малолітню дитину за позовом батька, з яким фактично проживає дитина, за наявності невирішеного спору про визначення місця її проживання. Суд касаційної інстанції дослідив питання, чи є сам факт наявності такого спору підставою для відмови у стягненні аліментів.
Фабула справи
У грудні 2024 року батько дитини звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів з матері на утримання малолітнього сина. Позов мотивовано тим, що сторони перебували у шлюбі з 28 липня 2020 року, який було розірвано рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 листопада 2024 року. Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з батьком, що підтверджувалося актами обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, висновком оцінки потреб сім’ї та ухвалою суду про скасування судового наказу щодо стягнення аліментів.
Позивач просив стягнути аліменти у розмірі однієї четвертої частини всіх видів заробітку відповідачки, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.
У матеріалах справи містилися акти обстеження житлово-побутових умов, згідно з якими дитина проживала разом із батьком та була забезпечена належним доглядом. Також було встановлено, що раніше судовим наказом з батька вже стягувалися аліменти на користь матері, однак цей наказ був скасований у зв’язку з відсутністю беззаперечних доказів постійного проживання дитини саме з матір’ю.
Крім того, у справі були наявні відомості про звернення матері до поліції із заявами про домашнє насильство, рішення суду про видачу обмежувального припису стосовно батька та подальше скасування цього припису апеляційним судом через недоведеність відповідних обставин. Також суди встановили, що на час розгляду спору у провадженні суду перебувала окрема справа за позовом матері про визначення місця проживання дитини, у якій остаточного рішення ухвалено не було.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року позов було задоволено. Суд першої інстанції стягнув з матері аліменти на користь батька на утримання малолітнього сина у розмірі однієї четвертої частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів, починаючи з 27 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Суд виходив із того, що дитина фактично перебуває на утриманні батька, потребує належного матеріального забезпечення, а мати є працездатною особою та зобов’язана брати участь в утриманні дитини.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд зазначив, що між сторонами триває невирішений спір щодо визначення місця проживання дитини, а тому на час розгляду справи відсутні правові підстави для стягнення аліментів на користь батька.
Правові позиції Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов’язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Суд наголосив, що відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду на користь того з батьків або іншого законного представника дитини, разом з яким проживає дитина. При цьому сплата аліментів є способом виконання обов’язку щодо утримання дитини тим із батьків, хто проживає окремо від неї.
Верховний Суд підкреслив, що обов’язковою умовою для стягнення аліментів є проживання дитини з тим із батьків, на чию користь заявлено вимогу про їх стягнення. Водночас право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той із батьків, з ким фактично проживає дитина, і закон не ставить це право в залежність від попереднього вирішення спору про визначення місця проживання дитини.
Суд касаційної інстанції вказав, що навіть за наявності між батьками спору щодо місця проживання дитини дитина не може бути позбавлена належних засобів для існування, оскільки її право на гідний рівень життя, розвиток та забезпечення базових потреб підлягає першочерговому захисту. Обов’язок утримання дитини має пріоритетний характер і не може бути поставлений під сумнів або обмежений.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково зосередився виключно на необхідності попереднього вирішення спору щодо місця проживання дитини та не надав належної оцінки всім обставинам справи і зібраним доказам. Суд апеляційної інстанції фактично не переглянув справу по суті.
Разом із тим Верховний Суд зауважив, що суд касаційної інстанції позбавлений повноважень встановлювати нові фактичні обставини, досліджувати докази та надавати їм оцінку, а тому допущені порушення мають бути усунуті судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
З огляду на це Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову Запорізького апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
