Листоноша Укрпошти оскаржив мобілізацію попри бронювання: чому суд відмовив у скасуванні призову
Тернопільський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу за позовом працівника АТ «Укрпошта» до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та військово-лікарської комісії про визнання протиправними дій щодо його мобілізації, скасування постанови військово-лікарської комісії та наказу про призов на військову службу під час мобілізації.
Позивач стверджував, що на момент призову мав чинне бронювання як працівник критично важливого підприємства, а тому не підлягав мобілізації. Суд дослідив обставини оформлення бронювання, проходження військово-лікарської комісії, видання наказу про мобілізацію та надав правову оцінку доводам сторін.
Обставини справи
Позивач зазначав, що з 24 січня 2025 року працює листоношею відділення поштового зв'язку АТ «Укрпошта» та у зв'язку з виконанням трудових обов'язків був заброньований від призову на військову службу під час мобілізації. На підтвердження цього він подав довідку про працевлаштування, а також електронний військово-обліковий документ і відомості із застосунку «Резерв+», які, на його думку, підтверджували наявність відстрочки (бронювання) до 9 січня 2026 року.
За твердженням позивача, він прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки виключно для з'ясування причин внесення до реєстру інформації про можливе порушення правил військового обліку та для надання пояснень у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Однак замість оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення працівники ТЦК та СП повідомили його про необхідність проходження військово-лікарської комісії у зв'язку з мобілізацією. Позивач наполягав, що через чинне бронювання не підлягає призову, надав відповідні підтвердні документи та заперечував проти проходження військово-лікарської комісії без можливості зібрати медичні документи, які характеризують стан його здоров'я.
Попри це 6 січня 2026 року військово-лікарська комісія провела медичний огляд, за результатами якого визнала його придатним до військової служби та оформила відповідну постанову довідкою військово-лікарської комісії. Того ж дня начальник територіального центру комплектування та соціальної підтримки видав наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, а вже 7 січня 2026 року його було направлено до військової частини для проходження базової загальновійськової підготовки.
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду, просив визнати процедуру мобілізації незаконною, скасувати постанову військово-лікарської комісії та наказ про його призов, посилаючись на порушення положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки заперечував проти позову. Відповідач зазначив, що 6 січня 2026 року позивач прибув до ТЦК та СП як особа, яка порушила правила військового обліку та перебувала у базі розшуку за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Після проходження медичного огляду військово-лікарська комісія визнала його придатним до військової служби. На думку відповідача, на момент призову позивач не мав чинної відстрочки та не був заброньований за підприємством, установою чи організацією, а тому підлягав мобілізації.
У ході розгляду справи суд двічі витребував у АТ «Укрпошта» документи щодо оформлення бронювання працівника, звернень підприємства до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також документи щодо надання, скасування чи відмови у бронюванні.
На виконання ухвали суду територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надав витяг із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», відповідно до якого станом на 6 січня 2026 року бронювання позивача було анульовано за заявою керівника організації.
Крім того, зі змісту листа АТ «Укрпошта» від 2 червня 2026 року суд встановив, що під час процедури повторного бронювання після отримання підприємством нового статусу критичності було з'ясовано, що працівник перебуває у розшуку, що, за інформацією підприємства, унеможливило оформлення нового бронювання.
Позиція та висновки суду
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд насамперед виходив із положень Конституції України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок проведення мобілізації.
Суд зазначив, що Конституція України покладає на громадян обов'язок захищати Вітчизну, а органи державної влади зобов'язані діяти виключно на підставі та в межах повноважень, визначених законом. Після введення воєнного стану та оголошення загальної мобілізації територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють призов громадян відповідно до вимог законодавства, а військовозобов'язані зобов'язані виконувати правила військового обліку, проходити медичний огляд та з'являтися за викликом уповноважених органів.
Оцінюючи доводи сторін щодо бронювання, суд дослідив надані сторонами докази та встановив, що витяг із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» містить інформацію про анулювання бронювання позивача станом на 6 січня 2026 року за заявою керівника підприємства.
Крім того, суд врахував лист АТ «Укрпошта», відповідно до якого під час повторного оформлення бронювання після отримання підприємством нового статусу критично важливого було встановлено, що працівник перебував у розшуку, у зв'язку із чим підприємство не мало можливості оформити нове бронювання.
Окрему увагу суд приділив вимогам про скасування постанови військово-лікарської комісії.
Суд зазначив, що відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу саме військово-лікарські комісії уповноважені визначати придатність громадян до військової служби за станом здоров'я. До компетенції адміністративного суду не належить оцінка правильності встановленого діагнозу чи медичних висновків лікарів.
Із матеріалів справи суд встановив, що військово-лікарська комісія провела медичний огляд позивача, оформила картку обстеження та довідку військово-лікарської комісії, а за результатами медичного огляду визнала його придатним до військової служби на підставі статті 64-в графи II Розкладу хвороб.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що під час проходження військово-лікарської комісії не були враховані наявні захворювання, не проведено всіх необхідних обстежень та не відібрано необхідні аналізи.
Разом із тим суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про очевидну необ'єктивність або недостовірність висновків лікарів чи про порушення процедури проведення медичного огляду.
Суд також звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16, відповідно до якої адміністративний суд не повинен оцінювати професійні дії лікарів-членів військово-лікарської комісії під час встановлення діагнозу чи визначення придатності особи до військової служби, оскільки такі питання потребують спеціальних медичних знань.
На переконання суду, судовий контроль за рішеннями військово-лікарських комісій обмежується перевіркою дотримання процедури їх прийняття, тоді як спори щодо правильності встановленого діагнозу або визначення ступеня придатності повинні вирішуватися шляхом звернення до вищої військово-лікарської комісії.
Суд встановив, що позивач не надав доказів звернення до вищої військово-лікарської комісії зі скаргою на постанову районної ВЛК, хоча саме така процедура передбачена Положенням №402. Також відсутні докази того, що під час проведення медичного огляду були допущені істотні порушення процедури.
Дослідивши картку медичного огляду, суд встановив, що позивач був оглянутий лікарями відповідних спеціальностей, зокрема психіатром, неврологом, офтальмологом, отоларингологом, дерматовенерологом, терапевтом та хірургом, після чого військово-лікарська комісія прийняла постанову про його придатність до військової служби.
Продовжуючи оцінку заявлених вимог, суд звернув увагу, що законодавство чітко визначає порядок призову громадян на військову службу під час мобілізації та повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо проведення відповідних заходів.
Суд зазначив, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки уповноважені організовувати та здійснювати призов громадян на військову службу під час мобілізації, а також проводити заходи щодо уточнення військово-облікових даних і направлення військовозобов'язаних на медичний огляд у випадках, передбачених законодавством.
Під час розгляду справи суд встановив, що на момент видання наказу про призов у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів містилися відомості про анулювання бронювання позивача. Крім того, лист АТ «Укрпошта» підтверджував, що повторне бронювання не було оформлено через перебування працівника у розшуку.
За таких обставин справи № 500/483/26 суд не знайшов підтвердження доводам позивача про наявність чинного бронювання станом на дату мобілізації.
Оцінюючи законність наказу про призов, суд виходив із того, що його було прийнято після проведення медичного огляду, за результатами якого військово-лікарська комісія визнала позивача придатним до військової служби, а також за відсутності підтверджених законом підстав для відстрочки від призову.
Суд також зазначив, що доводи позивача про незаконність мобілізації ґрунтувалися переважно на його переконанні щодо чинності бронювання, однак такі доводи не підтверджуються належними та допустимими доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Крім цього, суд звернув увагу, що питання проходження військової служби після призову врегульовані спеціальним законодавством. Зарахування військовослужбовців до списків особового складу військової частини здійснюється наказом командира військової частини, а проходження служби та можливе звільнення з неї регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Суд наголосив, що після призову громадянин набуває статусу військовослужбовця, а питання проходження та припинення військової служби вирішуються у порядку, встановленому спеціальним законодавством. Саме по собі оскарження наказу про мобілізацію не змінює правового статусу особи та не є самостійною підставою для звільнення з військової служби.
Проаналізувавши всі подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів протиправності дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не підтвердив наявності чинного бронювання на момент призову, а також не надав належних доказів порушення процедури проведення військово-лікарської експертизи.
У зв'язку з цим суд не встановив підстав для визнання протиправною процедури мобілізації, скасування постанови військово-лікарської комісії чи наказу про призов на військову службу під час мобілізації.
За результатами розгляду справи Тернопільський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
