Віра не дозволяє воювати: суд виніс вирок військовослужбовцю, який відмовився виконати наказ
Суд на Закарпатті засудив військовослужбовця, який відмовився виконати наказ про переведення до іншої військової частини. Свою відмову він пояснив релігійними переконаннями, заявивши, що побоювався можливого залучення до бойових дій.
Суд дійшов висновку, що такі доводи не звільняють військовослужбовця від обов’язку виконувати законний наказ, а сам факт непокори підтверджується сукупністю доказів.
Чоловікові призначили остаточне покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
Обставини справи
Як встановив Мукачівський міськрайонний суд, солдат проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині, де обіймав посаду кулеметника підрозділу охорони та оборони.
29 жовтня 2024 року наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України його звільнили із займаної посади та призначили матросом резерву 20-ї запасної роти іншої військової частини. 2 листопада 2024 року цей наказ було доведено до військовослужбовця, однак він відкрито відмовився його виконувати. Крім того, як встановив суд, він також відмовився виконати усний наказ начальника штабу щодо вибуття до нового місця служби у складі команди.
Позиція обвинуваченого
У суді військовослужбовець визнав, що відмовився виконувати наказ про переведення.
Він пояснив, що посилається на свою належність до баптистської конфесії, релігійні переконання якої, на його думку, не дозволяють брати участь у вбивствах. За його словами, він вважав, що після переведення його можуть залучити до бойових дій, тому відмовився вибувати до іншої військової частини.
Водночас обвинувачений підтвердив, що під час служби на попередній посаді заступав у наряди зі зброєю. Також він визнав, що знав про кримінальну відповідальність за відмову виконати наказ, оскільки раніше вже був засуджений за аналогічний злочин і перебував на іспитовому строку. При цьому він заперечував, що йому було доведено усний наказ про вибуття до іншої військової частини.
Які докази врахував суд
Суд визнав доведеними обставини обвинувачення на підставі показань свідків, матеріалів службового розслідування, наказу начальника Генерального штабу ЗСУ, рапортів посадових осіб, відомостей про доведення наказу та кримінальної відповідальності за його невиконання, а також відеозапису, на якому зафіксовано доведення наказу та відмову військовослужбовця його виконати.
Чому суд відхилив доводи про релігійні переконання
Суд критично оцінив посилання обвинуваченого на релігійні переконання.
У справі 303/3775/25 зазначено, що сторона захисту не надала доказів, які б підтверджували посилання обвинуваченого на релігійні переконання, окрім його власних пояснень. Крім того, суд звернув увагу, що під час проходження служби він виконував обов’язки кулеметника та заступав у варту зі зброєю, а отже у передбачених законом випадках мав право і обов’язок застосовувати зброю.
Суд також зазначив, що наказ про переведення не містив жодних відомостей про направлення військовослужбовця до бойової військової частини чи його безпосередню участь у бойових діях. Документ передбачав лише призначення на посаду матроса резерву запасної роти, тому твердження обвинуваченого про майбутню участь у бойових діях ґрунтувалися лише на його припущеннях.
Окремо суд наголосив, що навіть належність військовослужбовця до певної релігійної конфесії не надає йому права відмовитися від виконання наказу про переведення до іншої військової частини.
Покарання
Під час призначення покарання суд врахував, що чоловік уже був засуджений у липні 2024 року за непокору, вчинену в умовах воєнного стану, із застосуванням іспитового строку, а новий злочин вчинив саме в період його дії.
Обставинами, що обтяжують покарання, суд визнав повторність та рецидив злочинів. Пом’якшуючою обставиною суд визнав активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, однак не врахував щире каяття, оскільки обвинувачений повністю вини не визнав.
Суд призначив йому покарання у виді 5 років позбавлення волі, а за сукупністю вироків, частково приєднавши невідбуте покарання за попереднім вироком, остаточно визначив 5 років 1 місяць позбавлення волі.
Водночас варто звернути увагу, що у мотивувальній частині вироку суд неодноразово зазначає про доведеність вини за ч. 4 ст. 402 КК України (непокора, вчинена в умовах воєнного стану). Натомість у резолютивній частині міститься посилання на ч. 2 ст. 402 КК України. З огляду на зміст мотивувальної частини вироку та наведене судом правове обґрунтування це може свідчити про технічну неточність у тексті резолютивної частини вироку.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
