Верховний Суд став на бік чоловіка у спорі з банком за квартиру: ВС відступив від висновку 2025 року
Наявність у позивача на праві власності іншого житлового нерухомого майна на тимчасово окупованій території України, в якому він не має фактичної та юридичної можливості проживати, як і вчиняти будь-які інші правомочності власника, свідчить про відсутність у нього іншого житла в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Положення пункту 5 цього Закону мають тлумачитися як такі, що поширюються на всі території України, щодо яких законодавством установлено правовий режим тимчасової окупації.
Про що був спір
Чоловік ще у 2008 році отримав отримав кредит в іноземній валюті, забезпеченням якого стала його квартира.
У 2020 році нотаріус зареєстрував право власності на цю квартиру за банком.
Позивач вважав це рішення незаконним, оскільки воно було прийняте під час дії мораторію на примусове стягнення майна. Квартира є його єдиним місцем проживання, а інше майно (будинок), яке зареєстроване за ним, знаходиться в м. Горлівка Донецької області, що є тимчасово окупованою територією, тому він не може ним фактично користуватися.
Рішення суддів
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте у супереч ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Наявність у позивача будинку в м. Горлівка не спростовує факт відсутності іншого житла, оскільки цей населений пункт є тимчасово окупованим, і власник позбавлений можливості реально володіти та користуватися цим майном.
Позиція Верховного Суду
ВС у складі ОП КЦС погодився з висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що положення п. 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мають тлумачитися як такі, що поширювалися на всі території України, щодо яких законодавством України був установлений правовий режим тимчасової окупації, а тому правила, встановлені цією нормою, однаковою мірою стосувалися і майна, розташованого на інших тимчасово окупованих територіях. Інше тлумачення не відповідало б меті Закону, принципу верховенства права та призводило б до необґрунтованого різного правового становища осіб, які перебували у фактично однакових умовах втрати контролю над належним їм нерухомим майном.
У цій справі суди встановили, що квартира чоловіка є предметом іпотеки як забезпечення за споживчим кредитом в іноземній валюті, загальна площа якої становить 70,00 кв. м, тобто, не перевищує 140 кв. м, спірна квартира використовується позивачем як місце постійного проживання. Також позивач є власником будинку на тимчасово окупованій території.
Відповідні зміни до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» внесено парламентом Законом від 21.04.2022 № 2217-ІХ. У статті 1 вказаного Закону в чинній редакції встановлено, що окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 07.04.2014.
Тобто станом на час прийняття оспорюваних рішень м. Горлівка Донецької області визначалося законодавством України тимчасово окупованою територією.
ВС у складі ОП КЦС виснував, що суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки, що наявність у особи права власності на житло, яке знаходиться в зоні окупації, де власник не має юридичної та фактичної можливості здійснювати свої повноваження, свідчить про відсутність у нього іншого житла.
Таким чином, оспорюване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який станом на час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком був чинним, що є самостійною і достатньою підставою для його скасування.
Верховний Суд також зазначив, що відступив від своєї попередньої правової позиції, викладеної у постанові від 9 січня 2025 року у справі № 522/18134/21.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 755/21823/21 (провадження № 61-13727сво24).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
