ЄСПЛ зобов'язав Росію виплатити компенсації кримчанам за земельні ділянки відібрані за «правом РФ»
ЄСПЛ визнав незаконним позбавлення права власності на земельні ділянки в окупованому Криму на підставі російського законодавства. У справі «Баженов та інші проти Росії та України» (Bazhenov and Others v. Russia and Ukraine, заяви № 20092/18 та 11 інших), рішення у якій ЄСПЛ ухвалив 16 липня 2026 року, Суд розглянув правомірність масового перегляду результатів приватизації земельних ділянок у Криму після його окупації Російською Федерацією.
Цей кейс є ключовим для розуміння меж застосування окупаційного законодавства та статусу судових органів, створених на непідконтрольних територіях.
Актуальність цієї тематики зумовлена необхідністю захисту прав тисяч осіб, чиє майно було вилучено де-факто владою під приводом «відновлення соціальної справедливості» або виправлення помилок попередньої адміністрації.
Обставини справи
Фабула справи розпочалася у 2009–2010 роках, коли Севастопольська міська адміністрація та міська рада ухвалили низку рішень про передачу земельних ділянок із державної власності у приватну для будівництва «індивідуальних дач».
Ці рішення стосувалися як окремих громадян, так і дачних кооперативів. Протягом 2010–2014 років українська влада проводила перевірки законності цієї приватизації, і українські адміністративні суди підтвердили законність рішень про виділення землі, а кримінальні провадження були закриті за відсутністю складу злочину.
Після встановлення Російською Федерацією ефективного контролю над Кримом ситуація кардинально змінилася. Протягом 2015–2017 років органи де-факто влади Севастополя ініціювали сотні позовів про скасування прав власності та повернення землі державі.
Головним аргументом було те, що приватизація у 2009–2010 роках нібито порушила українське законодавство, оскільки ці ділянки належали до лісового фонду і не підлягали передачі у приватні руки. Російські «суди» в Криму задовольнили ці позови, застосовуючи норми Цивільного кодексу РФ про витребування майна з «незаконного володіння».
Заявники, які були законними власниками, втратили свою землю без будь-якої компенсації. При цьому одна із заявниць, яка придбала ділянку вже після 2014 року за російським законом, також втратила право власності та була зобов'язана виплатити компенсацію попередньому власнику.
Позиція ЄСПЛ
Аналізуючи законність втручання у право власності, Суд спирався на свої попередні висновки у міждержавній справі «Україна проти Росії (щодо Криму)». ЄСПЛ зазначив, що масове застосування російського законодавства в Криму суперечить Конвенції, тлумаченій у світлі міжнародного гуманітарного права, і не може вважатися «законом» у розумінні Конвенції.
Оцінюючи ситуацію різних заявників, Суд провів важливе розмежування. Щодо другої заявниці, яка придбала землю за російським правом після анексії, Суд наголосив, що жодне правове положення або правовий акт, який кваліфікується як «закон», не може бути основою для встановлення законного очікування на захист майна, якщо така угода була укладена всупереч українському законодавству та принципам міжнародного права.
Відтак, її майнові інтереси не становили «володіння» у розумінні статті 1 Першого протоколу.
Натомість щодо інших заявників, які мали титули за українським правом, Суд висловився однозначно. ЄСПЛ зазначив, що оспорювані рішення не могли бути виправдані міжнародним гуманітарним правом, оскільки вони суперечили забороні конфіскації, встановленій у статті 46 Гаазького положення 1907 року, яка не передбачає винятків ні з військових міркувань, ні з будь-яких інших підстав.
Суд наголосив, що оскільки титули були скасовані на підставі положень російського права, застосованих російськими «судами», такий захід не міг бути законним згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Окрему увагу було приділено питанню легітимності судової системи в Криму. Суд наголосив, що суди в Криму, які діють у суперечність із Конвенцією, тлумаченою у світлі міжнародного гуманітарного права, не вважаються «встановленими законом» у розумінні статті 6 § 1 Конвенції.
ЄСПЛ також наголосив, що позбавлення права власності, здійснене на підставі недійсного юридичного акта, не є одноразовим втручанням, а створює триваючу ситуацію порушення права власності.
Саме з огляду на це Суд дійшов висновку, що втручання у права заявників мало триваючий характер, а тому не було підстав вважати, що вони пропустили строк на звернення до ЄСПЛ.
Порушення Конвенції
Суд аналізував дотримання статті 6 § 1 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.
Щодо першого, четвертого та п'ятого заявників було встановлено порушення права на захист власності, оскільки вилучення землі не мало належної правової основи та порушувало міжнародні стандарти.
Щодо другої заявниці скарга за статтею 1 Першого протоколу була визнана неприйнятною, проте встановлено порушення статті 6 § 1.
Загалом Суд констатував, що всі заявники були позбавлені права на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, через нелегітимність судової системи, розгорнутої РФ на окупованій території.
Таким чином, ЄСПЛ постановив, що Російська Федерація порушила права заявників, і присудив заявникам 55 000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацію судових витрат.
Сформульована Судом правова позиція має фундаментальне значення для національної судової практики, так як вона підтверджує, що акти окупаційної влади, ухвалені із застосуванням російського законодавства всупереч міжнародному гуманітарному праву, не можуть визнаватися законною підставою для позбавлення права власності.
Це рішення є важливим інструментом для майбутнього відновлення прав власників та захисту інтересів громадян на територіях, що перебувають під тимчасовим контролем.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
