Як навести лад та відновити довіру: кандидат до складу ВРП, суддя Ігор Завальнюк розповів про шляхи вирішення проблем Феміди

09:33, 5 марта 2018
Газета: 8-11 (427-430)
Кандидат до складу ВРП, суддя Одеського окружного адміністративного суду Ігор Завальнюк розповів, як відновити довіру до суду та виправдати очікування суддів та пересічних громадян
Як навести лад та відновити довіру: кандидат до складу ВРП, суддя Ігор Завальнюк розповів про шляхи вирішення проблем Феміди
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Розмовляла
Наталія Мамченко,
«Судово-юридична газета»

Нагадаємо, 5–7 березня 2018 р. відбудеться з’їзд суддів України, на якому, серед іншого, оберуть нових членів ключового органу судової влади — Вищої ради правосуддя. З урахуванням того, що один з діючих членів ВРП, скоріш за все, покине свою посаду заради роботи у Верховному Суді, Вищій раді правосуддя буде не вистачати у складі 4 осіб. При цьому все ще не заповнена квота від адміністративної юрисдикції, отже, адміністративні суди залишаються без свого представника.

Безумовно, судді покладають великі сподівання на нових членів Вищої ради правосуддя, бо цей орган теж відповідальний за відновлення довіри українських громадян до судової гілки влади. Про те, як можна виправдати ці очікування, як бачить свої основні завдання та покликання та чи вважає «антикампанію» загрозою собі, Ігор Завальнюк розповів у ексклюзивному інтерв’ю «Судово-юридичній газеті».

– Ігоре Вікторовичу, Ви — кандидатом у члени Вищої ради правосуддя. Розкажіть трохи про себе.

– Народився я на Херсонщині, де й закінчив загальноосвітню середню школу із золотою медаллю. Потім вступив до Херсонського державного педагогічного університету, де отримав повну вищу педагогічну освіту. Однак у процесі навчання я зрозумів, що маю покликання до правничої професії, у зв’язку з чим почав паралельно здобувати фах юриста — спочатку молодшого спеціаліста, потім бакалавра. Повну вищу юридичну освіту отримав у Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова.

Ще під час навчання в університеті я мріяв працювати в суді, однак на той час в судах за місцем мого проживання не було вільних місць. Тож закінчивши виш, я був змушений піти на стажування до державної виконавчої служби. Після двох місяців успішного стажування мене прийняли на посаду державного виконавця. Пропрацювавши у виконавчій службі майже два роки, я пішов на підвищення й отримав посаду старшого державного виконавця у тому ж відділі.

При цьому надію працювати в суді я не полишав. Дізнавшись про наявність вакансії помічника голови районного суду (на той час посад помічників суддів ще не існувало), без вагань подав до обласного управління юстиції документи на конкурс і виграв його. Таким чином, з березня 2002 р. я розпочав свій трудовий шлях уже безпосередньо в судовій системі, на посаді помічника голови Комсомольського районного суду Херсона.

У грудні 2005 р. мене було призначено на посаду судді Комсомольського районного суду Херсона. Там я пропрацював до травня 2009-го, а тоді був переведений до Одеського окружного адміністративного суду, де й працюю дотепер. З грудня 2010 р. обіймаю посаду судді безстроково. Тож на сьогодні мій безпосередній стаж судді становить більше 12 років.

За 5 років роботи в Одесі колектив суддів двічі обирав мене на посаду заступника голови суду, я — суддя-спікер свого суду.

Одружений, разом із дружиною виховуємо двох діточок. Донька ходить до школи, а син ще відвідує дитячий садок. Так і живемо у мирі та злагоді!

– Минулого року Ви вже брали участь у перегонах на посаду члена ВРП…

– І так, і ні... Дійсно, минулого року я подавав документи для обрання на посаду члена Вищої ради правосуддя позачерговим з’їздом суддів України, однак моя кандидатура навіть не була внесена до бюлетеня для голосування, оскільки під час спеціальної перевірки встановили, що мені не вистачало правничого стажу (15 років). Як було зазначено за результатами перевірки, не вистачало «декількох днів». Цікаве формулювання як для юриста, правда?! (Посміхається — прим. ред.).

Тож цього року я повністю відповідаю вимогам, встановленим Законом «Про Вищу раду правосуддя», для обрання мене на посаду члена Вищої ради правосуддя З’їздом суддів. Маю надію бути обраним!

– Що Вас спонукало прийняти таке рішення?

– Спонукало?! Стан справ у судовій гілці влади. А якщо точніше — рівень недовіри, неповаги до суддів. Так не повинно бути! І так не може бути далі!

Чому ми (я маю на увазі суддівський корпус) втратили довіру суспільства? І чи втратили ми її у таких масштабах, як це доноситься до суспільства?

Хочу почати з останнього. На жаль, опитування серед населення про рівень довіри до суддів не є репрезентативними, оскільки у них беруть участь особи, які жодного разу не зверталися до суду, не користувалися судовими послугами і навіть не були на відкритих судових засіданнях на правах слухачів! То чи відображають такі опитування об’єктивний стан речей? Звісно що ні! Було б правильно, якби такі опитування проводилися лише серед тих, хто прямо стикався із судом. І результати були б зовсім інші, показник довіри набагато вищий!

У той же час, не можна заперечувати й наявність проблем у судовій системі. Деякі наші колеги дійсно ще допускають помилки, мають місце зловживання й інші порушення вимог закону. Однак ці вчинки не мають системного характеру, вони є поодинокими порівняно з багатотисячним суддівським корпусом, який професійно та гідно виконує покладені на нього обов’язки, здійснюючи правосуддя!

Так у чому ж основна причина втрати довіри до судової влади? Впевнений, велику долю провини за стан речей у судовій системі повинні взяти на себе політики. Саме вони систематично та тривалий час поливали брудом увесь суддівський корпус, через вчинок одного чи декількох суддів, а часто й просто так паплюжили всю судову систему заради чи то піару, чи дешевих політичних дивідендів, не усвідомлюючи катастрофічних наслідків своїх вчинків. Політики, які роками не вирішували питання призначення суддів на посади безстроково, створили кадровий голод та кризу в судовій системі, наслідки якої долаються ще й нині.

Що потрібно зробити для відновлення довіри? На щастя для нас (суддівського корпусу), сам законодавець передбачив таку можливість, створивши такий орган, як Вища рада правосуддя, який не лише відповідальний за формування якісного, високопрофесійного та високоморального суддівського корпусу, а й призначений вжити усіх заходів для забезпечення незалежності суддів. Ми самі здатні визначити, хто є професіоналом своєї справи, якого потрібно захищати від незаконного впливу, а хто є випадковою людиною в професії, якої необхідно позбутися. Ми самі здатні до самоочищення. Ми самі здатні навести лад у своїй суддівській сім’ї!

А тих, хто нас необґрунтовано паплюжить, зазіхає на нашу професійну незалежність, не кажучи вже про погрози, необхідно карати! Дієво, ефективно, суворо та, найголовніше, своєчасно, без зволікань! Лише так ми зможемо навести порядок!

– На Вашу думку, чи працює ефективно у цьому напрямку чинний склад Вищої ради правосуддя?

– Спостерігаючи за роботою Вищої ради правосуддя, бачу, що її робота в напрямку якісного наповнення (оновлення) суддівського корпусу є ефективною. Кадрові питання й дисциплінарні справи розглядаються, рішення приймаються виважено, помірковано, індивідуально, з огляду на обставини справи, особу колеги-порушника, а також на наслідки, до яких призвели ці порушення; повністю забезпечується право на захист та оскарження. Подекуди рішення приймаються з окремими думками, а це свідчить про демократичність та відкритість роботи вказаного органу.

Щодо іншої, однієї з головних, на мій погляд, функції найвищого органу суддівського врядування — вжиття заходів для забезпечення незалежності суддів — вважаю, що робота в цьому напрямку підлягає покращенню. Так, Вища рада правосуддя систематично розглядає звернення суддів, які подають заяви про втручання в їх діяльність, реагує на такі звернення та у разі їх обґрунтованості вносить відповідні подання до уповноважених органів щодо усунення виявлених порушень. Однак чи достатнього цього?

Нині у Вищій раді правосуддя створено управління інформації та забезпечення комунікаційної діяльності, де самовіддано працюють професіонали на чолі з Оксаною Лисенко. До завдань управління входить, зокрема, моніторинг друкованих ЗМІ та їх інтернет-версій, який дозволяє відслідковувати навмисні протиправні дії з боку посадовців, високопосадовців, представників правоохоронних органів, псевдоактивістів щодо судової влади, моніторити посягання на незалежність суду. На підставі такого моніторингу члени Вищої ради правосуддя, на мій погляд, повинні самостійно ініціювати перевірки та вживати всіх передбачених законом заходів для утвердження авторитету та забезпечення незалежності суддів, не чекаючи відповідних звернень. До речі, такі повноваження членів ВРП (ініціювання перевірки) передбачені чинним законодавством. І ці заходи мають бути ефективні та своєчасні. На жаль, як показує історія, не всім протиправним посяганням на незалежність суддів надавалася оцінка конституційним органом суддівського самоврядування.

Вчинив протиправно проти суду чи судді — отримав «по руках»! Тільки так!

– Що, на Вашу думку, ще необхідно зробити для утвердження авторитету та забезпечення незалежності суддів?

– Законодавець визначив, що до повноважень Вищої ради правосуддя належить також і надання обов’язкових до розгляду консультативних висновків щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів. Добре це? Безумовно! Однак недостатньо, оскільки у наших реаліях судова система залишається незахищеною з боку законодавця, хоча, на щастя, й позбавленою політичної складової у питаннях призначення, переведення чи звільнення суддів.

Більш дієвим механізмом захисту прав та інтересів суддівської спільноти буде надання Вищій раді правосуддя права законодавчої ініціативи у питаннях судоустрою і статусу суддів. Без цього ми не зможемо повноцінно відстоювати наші інтереси! Вважаю, що досягти цього цілком реально!

Друге. Незаконний вплив представників правоохоронних органів на судову гілку влади. Ст. 375 КК України: винесення суддею, судом завідомо неправосудного рішення. Що це? Такого складу злочину немає в жодній європейській країні. Це рудимент радянської правової системи, якого необхідно якомога швидше позбутися! У більшості випадків правоохоронні органи вносять дані про вчинення вказаного злочину за фактом, а не відносно судді, що дозволяє роками тримати суддю на гачку. Це неприпустимо!

Однак я реаліст і розумію, що в умовах сьогодення наші законодавці не візьмуть на себе відповідальність декриміналізувати вказану статтю. Який може бути вихід із ситуації? Вважаю, що в цих питаннях необхідно домогтися змін до Закону «Про Вищу раду правосуддя» та Кримінального процесуального кодексу України, передбачивши, що орган досудового розслідування має право внести до ЄРДР відомості про вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК України, тільки після отримання на це дозволу (рішення) Вищої ради правосуддя. Зазначений механізм стане додатковою гарантією, запобіжником, який дозволить уникнути зловживань як з боку правоохоронних органів, так і з боку суду.

Тож ставлю собі за мету: ввійшовши до складу конституційного органу суддівського самоврядування, домогтися внесення змін до чинного законодавства, покликаних посилити незалежність судової системи! Можете вважати це моїм зобов’язанням перед колегами!!!

– Зараз гостро стоїть питання щодо отримання суддівської винагороди. Яка Ваша думка з цього приводу?

– Дійсно, чим ближче до з’їзду суддів, тим питання отримання суддями належної винагороди за їх працю стає гострішим. Вважаю, запроваджений законодавцем підхід до питань отримання суддівської винагороди суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, та тими, хто його ще не пройшов, не був виваженим і є дискримінаційним. Усі без винятку судді виконують однаковий обсяг роботи, усі ухвалюють рішення іменем України, несуть однакову відповідальність… Можна ще багато перераховувати. Ми абсолютно рівні за статусом та, впевнений, за рівнем компетенції. То чому ж ми отримуємо різну плату за свою роботу? При цьому ми не маємо права займатися іншою оплачуваною роботою. Такий підхід є вкрай несправедливим!

Однак маємо те, що маємо. На жаль. Я не вірю в те, що законодавець змінить такий підхід, тож вважаю, що ми всі повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, підтвердити свою здатність здійснювати правосуддя, професійну компетентність та високоморальні принципи, після чого це питання буде знято з порядку денного.

До речі, враховуючи темпи, які обрала Вища кваліфікаційна комісія суддів України, вважаю, що вже цього року переважна більшість суддів пройдуть кваліфікаційне оцінювання та почнуть отримувати належну суддівську винагороду в новому, підвищеному розмірі. Усі інші заяви та гасла — чистої води популізм!

– Днями у виданні «Резонанс» вийшла стаття під назвою «Майбутні члени Вищої ради правосуддя-2», яка була повністю присвячена Вам як кандидату у члени ВРП та містила негативну інформацію про Вас. Як Ви відреагували на це?

– Негативну інформацію? (посміхається — прим. ред.). Не згоден із Вами. Адже якщо пишуть, значить, комусь я небайдужий, значить, вчиняю правильно!

Звісно, я ознайомився із статтею, однак нічого поганого в ній не помітив. Що стосується зазначеного у статті майна та доходів (моїх і членів моєї сім’ї), то інформація з е-декларації подана повно та об’єктивно, а рівень життя моєї родини повністю відповідає наявному в нас майну і одержаним доходам. При цьому в 2017 р. податковим органом здійснювалася повна перевірка даних е-декларацій, зокрема, і моєї, під час якої мною надавалися пояснення по всіх пунктах із підтверджуючими документами. Жодних невідповідностей виявлено не було, як і не було встановлено розбіжностей між наявним майном та рівнем отриманих доходів. А це найголовніше!

Щодо моєї наукової діяльності — так це добре, що автор статті слідкує за моїм життям. А я намагаюся не стояти на місці та самоудосконалюватися! Дійсно, у листопаді 2017 р. в Національному університеті «Одеська юридична академія» відбувся прилюдний захистив моєї кандидатської дисертації, внаслідок чого я здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук.

Моїм науковим керівником дійсно був президент академії Сергій Ківалов. Однак, по-перше, затвердження теми моєї роботи та наукового керівника відбулося ще у далекому 2009 р., і особа керівника визначалася не мною, а навчальним закладом на засіданні профільної кафедри. Мною було лише запропоновано для затвердження тему дослідження. По-друге, вважаю, що затвердження моїм науковим керівником Сергія Васильовича поклало на мене лише додаткову відповідальність за якість дисертаційного дослідження та підвищені вимоги до моєї роботи, адже неважко було прогнозувати сторонню увагу та зацікавленість до такої роботи, зокрема через одіозність її керівника.

Замість багатьох слів скажу: з моменту затвердження теми до публічного захисту пройшло майже 8 років. Ті, хто знаються на цьому, зрозуміють…

Вважаю, що головне, на чому можна зосередити увагу — це на темі роботи та результатах наукового дослідження. Тема «Спрощене провадження в адміністративному судочинстві України» була обрана мною ще у 2009 р., коли в чинному Кодексі адміністративного судочинства України не було навіть такого поняття, як скорочене провадження (з’явилося воно вперше влітку 2010 р.), а письмове та інше прискорене (чи термінове) провадження не було повноцінним. Про електронне судочинство у ті часи взагалі не йшлося. Тож можна сказати, що я був першопрохідником. При цьому таке поняття, як «спрощене провадження» відтепер присутнє у оновленій редакції КАС України, яка набула чинності 15 грудня 2017 р.

До речі, мої наукові опоненти — доктор юридичних наук з рідного мені Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова та кандидат юридичних наук з Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого — високо оцінили якість моєї роботи, відзначивши, що вона характеризується високим рівнем теоретичної актуальності і практичної значущості та є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного процесуального права монографічних досліджень, яке присвячене з’ясуванню сутності спрощеного провадження в адміністративному судочинстві та виконане у контексті судової реформи та адаптації національних процесуальних законів до європейських стандартів. Тож від своєї наукової роботи я отримав задоволення і вважаю, що із дослідженням справився на відмінно!

Хочу одразу відкинути усі закиди, що постійно лунають на мою адресу, щодо родинних стосунків із ректором академії Володимиром Завальнюком. Він не є моїм родичем та ніколи ним не був, жодні відносини нас один з одним не пов’язують. Крапка!

– Докторську дисертацію писати будете?

– Неодмінно! Але всьому свій час. Враховуючи, що моє дисертаційне дослідження має прикладне значення, а його результати містять наукову новизну, хочу закріпити їх та опублікувати у формі монографії, над якою вже завершую роботу. Потім візьмуся за докторську. Попередньо планую приділити увагу дослідженню питань захисту прав у сфері інтелектуальної власності. Ця тема в умовах сьогодення є надзвичайно актуальною та малодослідженою. Тож майбутня робота обіцяє бути цікавою!

Повертаючись до «замовної» статті у «Резонансі», хотів би зупинитися також на припущеннях з приводу «просування» мене головою суду Олегом Глуханчуком через голову Касаційного цивільного суду ВС Бориса Гулька, які начебто перебувають у дружніх стосунках. По-перше, мені невідомо про такі дружні стосунки, оскільки безпосередньо із своїм керівником я підтримую виключно робочі відносини, як і переважна більшість моїх колег. По-друге, заступником голови суду я став лише тоді, коли на адміністративні посади почали обирати самі колективи судів шляхом таємного голосування. Думаю, Ви мене розумієте. І по-третє, якби мене так активно, як пишуть, «просували», то я, мабуть, обрався б членом ВРП ще у 2017 р. (посміхається — прим. ред.).

А щодо особистої зацікавленості О. Глуханчука у моєму призначенні задля уникнення відповідальності, то у цьому немає жодної логіки. За неетичну поведінку очільник суду вже притягнений рішенням Вищої ради правосуддя до дисциплінарної відповідальності та відсторонений від здійснення правосуддя. На сьогодні він відправлений до Національної школи суддів України для підвищення кваліфікації з подальшим проходженням кваліфікаційного оцінювання, яке буде проводити Вища кваліфікаційна комісія суддів України. І подальша його доля залежатиме виключно від рішення зазначеного органу. Тож Вища рада правосуддя вже жодним чином не впливає на вирішення вказаного питання. Усі інші припущення та закиди є марнослів’ям!

– Що Ви бажаєте сказати наостанок?

– Я щиро вірю, що делегати з’їзду підтримають мою кандидатуру на посаду члена Вищої ради правосуддя. В судовій системі я працюю з початку 2002 р., тобто відчув на собі майже всі етапи судової реформи. Я добре розумію, що саме потрібно нам, суддівському корпусу, в такий нелегкий для нас час. Я впевнений, що ми самі, самостійно здатні навести лад у своїй суддівській сім’ї, бо добре знаємо, хто із нас компетентний, доброчесний і потребує захисту, а хто — випадкова людина в судовій системі, яку потрібно гнати. А тих, хто зазіхатиме на нашу професійну незалежність, хто буде суддівський корпус безпідставно паплюжити, необхідно «бити по руках»! І робити це ефективно, дієво й своєчасно! Тільки так, за системного підходу, буде відновлена повага і довіра до суду!

Разом ми зробимо нашу судову владу міцною та незалежною, якою ніхто не буде маніпулювати чи спекулювати; професійною, яка буде на високому рівні вершити правосуддя, захищати права та інтереси учасників правовідносин.

Я в це щиро вірю і докладу всіх зусиль, щоб так було! Так це й буде! Дякую за увагу!

Закон об усилении мобилизации: военный учет и другие изменения для украинцев за границей
Telegram канал Sud.ua
Закон об усилении мобилизации: военный учет и другие изменения для украинцев за границей
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Наталія Половінкіна
    Наталія Половінкіна
    суддя Чернівецького апеляційного суду
  • Анатолій Ясельський
    Анатолій Ясельський
    суддя Святошинського районного суду міста Києва
  • Наталія Новікова
    Наталія Новікова
    голова Господарського суду Харківської області