Диво сучасної медицини чи нечесний бізнес: основні аспекти сурогатного материнства в Україні

За останніми даними ВООЗ, кожна шоста пара у світі стикається з певними труднощами в досягненні вагітності. І якщо у деяких випадках проблему можна вирішити за допомогою лікування, то інколи неможливість виносити та народити дитину стає справжньою трагедією для родини. І тут на допомогу приходять допоміжні репродуктивні технології, а саме сурогатне (замінне) материнство.

Українське законодавство про замінне материнство

На сьогоднішній день Україна стала просто «меккою» сурогатного материнства. Оскільки перелік країн, де така процедура офіційно дозволена, досить вузький (Грузія, Казахстан, Камбоджа, Росія, деякі штати США), а економічна ситуація у нашій країні досить нестабільна, для багатьох європейських бездітних пар саме Україна стає місцем останньої надії.

Тут варто було б навести статистичні дані щодо кількості народжених таким шляхом дітей чи загальної кількості проведених процедур, але таких даних просто не існує. Наразі в Україні така статистика не ведеться, а за даними з неофіційних джерел, число народжених малюків варіюється від 1500 до 3500.

Окремо варто розглянути врегулювання питань з сурогатним материнством на законодавчому рівні. Закон про замінне материнство недосконалий. Наразі єдиний документ, що регулює діяльність у цій сфері — наказ Міністерства охорони здоров’я України №787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні». Цим документом, зокрема, означено, хто саме в Україні може скористатися послугами сурогатного материнства. Це традиційне подружжя, що перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі. Подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється СМ, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною. Сурогатною матір’ю може бути лише повнолітня дієздатна жінка за умови наявності власної здорової дитини та надання згоди чоловіка (у разі заміжжя).

Лікарі та правозахисники вважають, що цей документ визначає питання сурогатного материнства лише в загальних рисах, і при цьому жодним чином не висвітлює найголовнішого — дотримання інтересів дитини. Через досить лояльні законодавчі норми трапляються колізії, а інколи й справжні трагедії.

Узгодження з законодавством інших країн

Юристи, котрі працюють у сфері репродуктивної медицини, наголошують, що найголовнішою проблемою є те, що українським законодавством абсолютно не регулюється питання подальшої долі народженої дитини. У більшості європейських країн замінне материнство просто заборонено. Наприклад, досить жорстко стоїть це питання у Франції. У 2011 році широкого резонансу набула історія французької пари Ле Рош, яка намагалася нелегально провезти своїх народжених сурогатною мамою в Україні дітей через кордон. Цьому випадку передувала відмова посольства Франції надати дітям громадянство та відповідні документи. Ця історія закінчилася добре, через півроку родина все ж опинилася у Франції, проте випадок с проблематикою європейського законодавства далеко непоодинокий.

В цілому в Європі питання з сурогатним материнством або взагалі не врегульоване (є прогалини в законі), або заборонене на законодавчому рівні, або ж дозволено лише альтруїстичне (сурогатна мама виношує дитину безкоштовно). Усі ці моменти в майбутньому можуть створити чималі проблеми, і виходить так, що найбільш незахищеною в цій ситуації є саме дитина.

Тут доречно було б навести як приклад фрагмент рішення суду Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії у справі IJ(A Child) [2011]EWHC 921: «Згідно досвіду суду на сьогоднішній день, всі закордонні юрисдикції можуть надавати батьківський статус майбутнім батькам, але цей статус не визначається в нашому внутрішньому законодавстві (принаймні, у випадках укладення комерційної угоди) і не може визнаватись. Ті, хто подорожує за кордон, щоб пройти лікування, повинні дійсно отримувати консультацію від фахівців у нашому внутрішньому законодавстві, щоб бути впевненим стосовно способу подолання проблем, які стоять перед ними, та способу їх вирішення (серед яких не останнє місце займає питання міграції). Покладатися на поради іноземних агентств небезпечно, оскільки досить часто вони не в повній мірі розуміють положення наших внутрішніх законів і закону про імміграцію».

Ці слова ще раз підкреслюють, що законодавче врегулювання на міжнародному рівні цього питання вкрай необхідне. Адже наразі немає жодної норми закону, яка зобов’язувала б агентства, медиків чи державні служби елементарно дізнаватися, чи ознайомлені майбутні батьки з законодавством їх країни у цьому питанні, який правовий статус буде у дитини і чи зможуть вони оформити батьківські права у країні проживання.

Судова практика у справах сурогатного материнства в Україні

Як такої чітко сформованої широкої судової практики з питань замінного материнства в українському судочинстві не склалося. Проте як приклади варто розглянути деякі випадки.

Справа №726/2261/15-ц. Позивач записана матір’ю дітей-двійнят, сина та доньки, народжених від сурогатної матері. На момент зачаття дітей позивач перебувала у законному шлюбі, а вже на момент їх народження подружжя розлучилося. Після розлучення позивач звернулася до суду з проханням виключити з актового запису відомості про те, що вона є матір’ю дітей, адже фактично вона їх не народжувала.

Суд постановив, що правила встановлені, ст. 123 СК України, ґрунтуються на принципі визнання, згідно з яким правового значення набуває не біологічний аспект народження дитини, а соціальний намір особи визнати дитину своєю. При цьому визнання відбувається до народження дитини, у момент надання згоди на застосування тієї чи іншої репродуктивної технології відповідно до ст. 48 ЗУ про «Основи законодавства України про охорону здоров'я», де передбачена наявність письмової згоди подружжя на вчинення таких дій. Така письмова згода сторонами була надана, з чого встановлюється намір позивача на застосування ДРТ. У разі народження дитини в результаті імплантації зародка, зачатого подружжям, в організм іншої жінки або зародка, зачатого чоловіком, який перебуває у шлюбі та іншою жінкою, в організм його дружини (ч. 2, 3 ст. 123 СК) материнство не може бути оскаржене.

Відповідно, у задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено.

Справа №6-791св13. Позивачі — подружжя іноземців — провели процедуру запліднення з сурогатною матір’ю. Проте після народження близнюків сурогатна мати разом зі свої законним чоловіком записали себе батьками дітей у відділі реєстрації актів. Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання батьківства та внесення змін до державного реєстру актів цивільного стану.

Судом було визначено, що сурогатна мати добровільно взяла участь у програмі сурогатного материнства, за її згодою клінікою було проведено перенесення ембріонів генетичних батьків (позивачів) у порожнину її матки. Відповідачі визнають одиничність процедури екстракорпорального запліднення, що виключає інші випадки вірогідного ЕКЗ. Цю ж обставину підтвердив головний лікар клініки та надав докази екстракорпорального запліднення та перенесення ембріонів генетичних батьків (позивачів) у порожнину матки сурогатної матері. За правилами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що незалежно від строку перебування дітей у сурогатної матері, за ними зберігається невід'ємне право проживати разом з біологічними батьками. І підтримала рішення попередніх інстанцій, та задовольнила судові вимоги. Проте саме через недосконалість процедури ведення актових записів стосовно народження альтернативним шляхом діти майже три роки проживали у сім'ї сурогатної матері.

Кроки вирішення проблематики у сфері сурогатного материнства

Тема законодавчого врегулювання означених проблем вже давно активно розглядається можновладцями. Проте до офіційного прийняття одного повного закону у Верховній Раді так і не дійшли.

Так, групою народних депутатів було внесено законопроект №8625 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що має за мету вирішення питання з проблематикою вивозу народжених дітей біологічними батьками. «Останнім часом в Україні стає все більш затребуваним застосування допоміжних репродуктивних технологій методом перенесення ембріона людини в організм іншої жінки. Цей метод більш відомий як сурогатне материнство, — зазначили народні депутати у пояснювальній записці до проекту. – Особливу увагу іноземних сімейних пар Україна привернула після того, як сурогатне материнство заборонили в Індії та Таїланді з причини масової експлуатації жінок з бідних сімей. Протягом останніх років Україна фігурувала у скандальних справах, пов’язаних з порушенням прав дітей, народжених внаслідок сурогатного материнства. За законами держав, де сурогатне материнство заборонене чи допускається лише як некомерційна допомога, саме сурогатна матір є повноправною матір’ю, якщо суд не ухвалить рішення на користь біологічних батьків. Дітей, які народжені сурогатними матерями в Україні для іноземців, не визнають у країнах, де репродуктивні технології заборонені законом, і батьки вдаються до незаконних способів, зокрема, використовуючи шлях контрабанди, для вивозу дітей за межі України. Таким чином, долю такої дитини не може відстежити жодна країна».

Отже, основною тезою цього законопроекту є заборона іноземцям, що постійно мешкають за кордоном, на сурогатне материнство в Україні.

Ще одним намаганням врегулювати правові відносини в означеній сфері є законопроект №8629 «Про допоміжні репродуктивні технології», що регулює окремі практичні аспекти репродуктивних технологій: саму термінологію сурогатного материнства, ембріона, генетичних батьків, правову регламентацію всіх методик ДРТ тощо.

Законопроект «Про допоміжні репродуктивні технології» за №8629-1, внесений народним депутатом Віталієм Купрієм, дозволить користуватися допомогою сурогатних матерів не тільки офіційно зареєстрованим подружжям. За словами автора проекту, вимога офіційної реєстрації шлюбу не відповідає сучасним умовам і значно обмежує права осіб, а її скасування є світовою практикою.

Також В. Купрієм було розроблено як альтернативний проект закону №8625-2 «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров'я», де іноземцям надається дозвіл на альтернативне материнство. Метою прийняття такого закону є недопущення обмежень права на сім’ю та на охорону здоров’я за ознакою громадянства під час застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Також у ВР наразі зареєстровано народними депутатами Давидом Макар'яном та Олександром Лівіком законопроект №8625-1 «Про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров'я», котрий має за мету передбачити чітке визначення кола осіб та умов, за яких можуть бути застосовані методики допоміжних репродуктивних технологій, їх прав, унормування прав сторін при використанні сурогатного материнства.

За словам експертів у сфері репродуктивної медицини, попит на сурогатне материнство саме в Україні лише зростатиме, оскільки невисока вартість та прогалини у законодавстві дозволяють іноземцям проходити процедуру без особливих труднощів. Як саме в подальшому регулюватимуться відносини у сфері замінного материнства, ми зможемо остаточно судити лише після прийняття правил і норм таких відносин на законодавчому рівні.

Раніше «Судово-юридична газета» більш детально роз’яснювала основні тези законопроекту про заборону іноземцям використовувати сурогатне материнство в Україні.

Також нами було опубліковано матеріал про можливість надання 10-денної декретної відпустки для чоловіків.