Велика Палата ВС заперечила, що правила надання банківських послуг є складовою кредитного договору

Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 342/180/17 про отримання кредиту шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (простішою мовою — про кредитні картки).

Для винесення рішення ВП довелося відступити від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

В постанові від 3 липня 2019 року ВП ВС викладені наступні висновки:

• оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома;

• банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші;

• споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений;

• роздруківка правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування;

• оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів і витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову;

• відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин;

• правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, і щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені;

• пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг — це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Водночас Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком судів попередніх інстанцій, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд — шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

При винесенні рішення були застосовані:

- Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнята 9 квітня 1985 року на 106-му пленарному засіданні ГА ООН, у якій зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

- Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», у якому КСУ зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

До речі,  Верховний Суд нагадав, що боргова розписка повинна містити обов’язок повернути кошти.