Обов’язок з повернення авансового платежу не є грошовим зобов’язанням: позиція КГС ВС

Державне підприємство подало позовну заяву про стягнення з міського комунального підприємства на користь Позивача авансових платежів.

Позовна заява мотивована тим, що у Відповідача виникла заборгованість на спірну суму, яка є переплатою за платежем Позивача в оплату вартості електроенергії. Позивач вказав, що спірна сума заборгованості підтверджується актом звірки розрахунків між сторонами. Відповідач мав повернути вказаний авансовий платіж, вимогу про що було направлено Позивачем Відповідачу, однак ця вимога у встановлений законом строк задоволена не була.

Господарський суд прийняв рішення (залишене без змін постановою апеляційного господарського суду) про відмову в задоволенні позову. Рішення мотивоване тим, що жодною умовою Договору не передбачено грошового зобов'язання Відповідача, лише зобов'язання з поставки електричної енергії, а встановлений Договором обов'язок з повернення авансового платежу (за наявності такого) не є грошовим зобов'язанням (враховуючи іншу правову природу підстави для такої дії).

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу  

Оскаржувані рішення прийняті без залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача — Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі — НКРЕКП), про залучення якої Позивач неодноразово ставив питання, звертаючись із відповідними клопотаннями, які необґрунтовано були відхилені судами першої та апеляційної інстанцій, а суди безпідставно залишили поза увагою питання впливу винесених рішень на реалізацію дискреційних повноважень вказаного органу в енергетичній галузі, тоді як дискреційно-регуляторна політка держави у сфері електроенергетики має переважну силу над можливістю сторін на власний розсуд формувати договірні відносини між собою. При цьому розрахунки на ОРЕ здійснюються за алгоритмом НКРЕКП, який встановлюється відповідними постановами, у тому числі щодо порядку зарахування спірних коштів у поточному періоді, що не було враховано судами та призвело до передчасних та необґрунтованих висновків.

Перерахування коштів у поточному періоді передбачає зарахування їх як оплату за поточний розрахунковий період та не може бути віднесено на рахунок погашення простроченої заборгованості за попередні періоди, оскільки таке зарахування не передбачено жодною нормою, а Відповідач визнав призначення здійсненого Позивачем платежу за електроенергію як авансового та обов'язок його повернути Позивачу, однак вказаний доказ та відповідні доводи Позивача були проігноровані судами, їм не було надано жодної правової оцінки.

Позиція Верховного Суду

Щодо розрахунків за спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків за електроенергію

Відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Частиною 1 статті 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний платіж був здійснений Позивачем на виконання СПР, прийнятого відповідно до постанови Кабінету міністрів України №20 від 11.01.2005. Зазначеною постановою затверджено Порядок, згідно з яким держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з постачанням електроенергії населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Цим порядком визначений механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату електроенергії. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємства паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Положеннями пункту 1.2. Порядку від 03.08.2015 №493/688 визначено, що розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі — акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі — договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.

Отже, підписавши СПР, на яке послались суди у даній справі, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за електроенергію, у тому числі за договором.

Не допускається зміна порядку розрахунків між учасниками СПР, у тому числі щодо періодів, за які має проводитись оплата, а тому слід погодитись із висновком судів, що оплата, проведена Позивачем у травні, не є оплатою за цей період, а є оплатою, яка мала бути проведена в квітні з метою погашення заборгованості Позивача перед Відповідачем за отриману у попередніх періодах електроенергією за договором з урахуванням СПР.

Таким чином, доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення спірної суми як авансового платежу за куповану електроенергію за договором не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

З рішенням у справі №914/2669/17 можна ознайомитись за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала постанову КАС ВС щодо підстав для визначення правильності формування податкового кредиту.