Підстави для визначення правильності формування податкового кредиту: постанова КАС ВС

Державне підприємство звернулось до суду з позовом до контролюючого органу, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість з огляду на те, що господарські операції позивача з контрагентами здійснювались на підставі належним чином оформлених первинних документів, які дають можливість встановити реальність проведення господарських взаємовідносин з реалізації позивачу його контрагентами товарно-матеріальних цінностей. Також позивач вказує на безпідставність висновків, викладених контролюючим органом в акті перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, та вважає посилання відповідача на безтоварність проведених взаємовідносин між сторонами необґрунтованими.

Справа судами розглядалася неодноразово. Постановою Окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість, є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасуванню не підлягає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи в повному обсязі та належним чином підтверджено виконання укладених між позивачем та його контрагентами-постачальниками правочинів, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність проведених Товариству донарахувань з податку на додану вартість, підстави для відмови у задоволенні позовних вимог відсутні.

Вищий адміністративний суд України скасував постанову суду першої інстанції  та постанову апеляційного адміністративного суду, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Натомість єдиного висновку і цього разу дійти не вдалось. За результатами останнього перегляду справи постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено.

Рішення суду мотивовано безпідставністю прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки висновок податкового органу про безтоварний характер спірних операцій між позивачем та його контрагентами-постачальниками ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Апеляціційний суд з таким рішенням не погодився, рішення суду першої інстанції скасував  та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладені між сторонами правочини не спрямовані на настання реальних правових наслідків з метою отримання прибутку, а подані платником первинні документи на підтвердження обґрунтованості податкової вигоди не свідчать про дійсний рух активів позивача у процесі господарської діяльності. Суд дійшов висновку, що у розглядуваному випадку позивач був залучений до ланцюгу постачальників та покупців з метою створення незаконної податкової вигоди.  

Позиція Верховного Суду

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця — права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Висновки ВС:

Наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Відтак, формальна наявність договорів, видаткових накладних і податкових накладних не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин і не дає можливості суду дійти обґрунтованого та переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що в даному випадку мають місце не окремі недоліки в оформленні первинних документів, складених за результатом господарських операцій позивача з контрагентами, а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися. Вказані факти з урахуванням встановлених податковою інспекцією у ході проведення контрольно-перевірочних заходів обставин, які не одержали спростування під час вирішення даного спору, були цілком об`єктивно розцінені судом апеляційної інстанції як свідчення необґрунтованості податкової вигоди платника.

З рішенням у справі № 2а-12436/11/2670 можна ознайомитись за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала рішення ВС щодо порядку та строків сплати адвокатами щорічних внесків.