Принцип pacta sunt servanda: як його застосовують суди

18:35, 29 ноября 2019
Принцип обов’язковості договору: на що звертають увагу судді.
Принцип pacta sunt servanda: як його застосовують суди

Національні суди при розгляді справ все частіше застосовують принцип pacta sunt servanda.

Статтею 26 Віденської конвенції «Про право міжнародних договорів» 1969 р. (ратифікована Україною 14 травня 1986 р.) закріплено, що «кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись» (pacta sunt servanda).

Також положеннями статті 27 Конвенції про право міжнародних договорів закріплено, що учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору.

Принцип pacta sunt servanda в Україні закріплений ст.1 Закону України «Про міжнародні договори України».

Крім того, він міститься в статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Застосування принципу pacta sunt servanda в господарських справах

Касаційний господарській суд у справі №910/22752/17 звернув увагу, що, укладаючи основний договір, сторони спору мали право очікувати, що все, обумовлене укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони.

Північно-західний апеляційний господарський суд у справі №906/778/18 зазначив, що загальні засади цивільного та господарського законодавств, зокрема «свобода договору», «pacta sunt servanda» (договори мають виконуватись), зміст договору та договору іпотеки свідчать про помилковість висновків однієї зі сторін справи, що договір є достроково припиненим та до врегулювання спору між сторонами слід застосувати постанови Верховного Суду.

Харківський апеляційний господарський суд, оцінюючи пункти договору у справі №922/1986/17, опирався на принцип pacta sunt servanda та в приписи ст. 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суд навіть відіслав на адресу ДП "НАЕК "Енергоатом окрему ухвалу з рекомендацією розглянути питання щодо зміни шаблону типового договору.

Господарський суд міста Києва у справі №910/31608/15  звернув увагу, що основу норм про дію норм про договори у часі утворює принцип «Pacta sunt servanda», відповідно, повинна виключатися зворотна дія нового законодавства, за винятком випадків, коли відносно цього є пряма вказівка в законі, і вона пов`язується із включенням в закон імперативних правил.

Цікавим виявився підхід Верховного Суду у справі №910/14259/17, за результатами розгляду якої ВС дійшов наступних висновків.

Укладаючи 27.05.2016 договір оренди, відповідач усвідомлював усі ті ризики, з якими він може стикнутися під час його виконання, оскільки на цей час на території міста Донецька вже тривалий час не діяли органи державної влади України. За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність об'єктивних доказів захоплення орендованого приміщення третіми особами, що встановлено судом апеляційної інстанції у цій справі, відповідач у силу принципу pacta sunt servanda зобов'язаний оплатити оренду приміщення у повному обсязі. Подібний обов'язок відповідав би й загальному змісту Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у силу якого, передаючи в оренду майно на території міста Донецька у 2016 році, орендодавець вправі був розраховувати на отримання орендної плати, оскільки орендодавець виходив з презумпції того, що орендар розуміє весь спектр ризиків, що несе у собі оренда приміщення на території, що вже тривалий час непідконтрольна державним органам України.

Застосування принципу pacta sunt servanda в кримінальних справах

У справі №9-484/2004 (Со-77/04) Велика Палата Верховного Суду постановою залишила заяву про перегляд судових рішень без задоволення.

Заява подавалася про перегляд ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2004 року з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вважала, що відсутні підстави для задоволення вимоги заявника про забезпечення «такого заходу індивідуального характеру, як розгляд справи зі скасуванням судового рішення апеляційного суду як незаконного».

Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову так:

- Рішення ЄСПЛ не містить висновку про те, що встановлені стосовно заявника порушення Конвенції «були спричинені рішенням судової установи, яке ухвалене в межах кримінальної справи та надалі зумовлює шкідливі наслідки, що не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж скасуванням ухвали апеляційного суду»;

- ЄСПЛ визнав обґрунтованими лише скарги щодо незаконного обшуку (огляду) офісу, автомобіля та гаража заявника, вилучення та зберігання правоохоронними органами його майна та відсутності в нього можливості подати відповідні скарги;

- Стосовно заявника повне відновлення (restitutio in integrum) попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції, а тим більше шляхом скасування ухвали апеляційного суду, неможливе, оскільки ЄСПЛ констатував порушення Конвенції на стадії досудового розслідування кримінальної справи та не встановив жодних порушень судами України вимог закону та Конвенції, з огляду на що відсутні підстави для визнання ухвали суду апеляційної інстанції незаконною і для її скасування.

Проте деякі судді ВП ВС не погодилися з таким висновком та склали окрему думку, у якій виклали свої пояснення щодо цієї справи.

Судді вважали, що вимога заявника для забезпечення відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), мала бути задоволеною.

Заявник ставив перед Великою Палатою Верховного Суду питання, зокрема, про поновлення його права власності на вилучені речі, а ЄСПЛ у своєму рішенні саме і встановив незаконність їх вилучення та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Оскільки діє pacta sunt servanda, тобто кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись (стаття 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів), Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вона є стороною (пункт 1 статті 46 Конвенції).

Згідно зі статтею 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору. Поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору.

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі — Закон) передбачає, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом виплати відшкодування (статті 8-9), вжиття додаткових заходів індивідуального характеру (статті 10-12), а також заходів загального характеру (статті 13-15).

З метою забезпечення відновлення порушених конвенційних прав, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру:

1) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції та протоколів до неї (restitutio in integrum), зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом;

2) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ (стаття 10 Закону).

Тобто рішення ЄСПЛ має виконуватися державою не лише формально (для забезпечення дотримання визначених національним законом процедур), але й фактично (з метою повернути заявника настільки, наскільки це можливо, у стан, в якому він перебував би, якби вимоги Конвенції не було порушено).

Виконуючи рішення ЄСПЛ, держава повинна враховувати цілі Конвенції, зокрема, пункт 1 статті 32 і пункт 1 статті 46 Конвенції, а також наступну практику застосування цих статей.

Якщо ЄСПЛ встановив порушення конвенційних прав на стадії досудового розслідування, і такі порушення не були усунуті під час розгляду відповідного питання судом на національному рівні, навряд чи є підстави стверджувати, що відсутні порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (навіть за відсутності рішення ЄСПЛ про визнання порушення статті 6 Конвенції).

Допущені на стадії досудового розслідування порушення конвенційного права власності «отруїли» подальше судове провадження за скаргою заявника на постанову про порушення кримінальної справи.

Зрештою, як видається, поняття «вирішення справи судом» (пункт 2 частини третьої статті 459 КПК 2012 року) за аналогією з поняттям «справедливий суд» (пункт 1 статті 6 Конвенції) може охоплювати і стадії провадження, що передують власне судовому розгляду.

Судді наголошують, що рішення ЄСПЛ, зокрема, в частині вжиття заходів індивідуального характеру має бути належно виконане згідно з пунктом 1 статті 46 Конвенції, незалежно від того, який «арсенал» юридичних засобів передбачає національне законодавство і які повноваження має Велика Палата Верховного Суду згідно з процесуальним законом.

Застосування принципу pacta sunt servanda в адміністративних справах

Касаційний адміністративний суд у справах №2а-16434/12/2670 та № 815/371/18 застосував принцип добросовісності виконання міжнародного договору (pacta sunt servanda), в поєднанні з принципом естоппелю (сторона не може в подальшому заперечувати те, з чим вона вже мовчазно погодилась чи що вона визнала раніше, нехай навіть і мовчазно) у податкових спорах.

На думку суду, принцип pacta sunt servanda полягає в тому, що для інтерпретації термінів міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування всіма країнами, які не зазначили про інше, має застосовуватись однорідне тлумачення.

У справі йшлося про застосування Модельної конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку, а також Угод про уникнення подвійного оподаткування між Україною, Федеративною Республікою Німеччина та Об`єднаними Арабськими Еміратами.

Суд звернув увагу на те, що загальним є підхід, за якого Коментарі до Модельної конвенції застосовуються як додаткове джерело тлумачення міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування.

Суд наголосив, що щодо взаємного зв`язку норм національного та міжнародного податкового законодавства, то відповідно до пункту 3.2 статті 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Враховуючи наведене нормативне формулювання, Суд звертає увагу на те, що необхідно враховувати два важливі аспекти співвідношення між ПКУ та міжнародним договором (конвенцією):

а) конвенція не встановлює правил оподаткування, переліку податків та їх платників, порядку адміністрування, прав та обов`язків платників податків тощо, вказані елементи оподаткування встановлюються виключно Податковим кодексом України;

б) конвенція обмежує застосування Податкового кодексу України, не встановлюючи способу реалізації відповідного обмеження.

З метою врахування співзв'язку між Податковим кодексом України та конвенцією в кожній конкретній ситуації Суд вважає доцільним використання наступного алгоритму аналізу:

( 1 ) ізольоване застосування Податкового кодексу України: визначення податку, що має бути стягнений, об`єкту оподаткування відповідним податком, ставки, платника, податкового агенту, строку та інших елементів оподаткування, що визначено ПК України. Визначення змісту тих чи інших термінів здійснюється виключно враховуючи норми Податкового кодексу України та іншого законодавства — в тих випадках, коли на таке інше законодавство є посилання в Податковому кодексі України;

( 2 ) ізольоване застосування конвенції: визначення межі, до якої Україні згідно з певною конвенцією надано право оподатковувати ту чи іншу категорію доходів. Визначення змісту тих чи інших термінів на цьому етапі здійснюється, виходячи з норм конвенції, а в тих випадках, коли цього вимагає або дозволяє конвенція, виходячи з норм іншого міжнародного законодавства (контексту), ПК України або іншого законодавства;

( 3 ) співставлення встановлених ПК України правил оподаткування (перший крок) з межею, до якої певна конвенція дозволяє або не заперечує можливості оподаткування в Україні (другий крок).

З огляду на те, що правила оподаткування в Україні встановлюються виключно Податковим кодексом, якщо цим нормативно-правовим актом не встановлено певного податкового обов`язку, посилання на норми конвенції є безпідставними, а юридичний аналіз в такому випадку обмежується першим кроком.

Київський апеляційний адміністративний суд закликав обережно застосовувати цей принцип (справа №826/485/14 ).

На його думку пряме застосування норм міжнародних договорів, не виключається, навіть якщо законодавець не здійснив спеціальну трансформацію цих норм у внутрішнє законодавство. У разі колізії норм ратифікованого договору й норм національного права перші мають вищу силу над другими й підлягають пріоритетному застосуванню. Однак до того часу, поки відбудеться належна імплементація норм міжнародного права до внутрішнього законодавства України, слід з обережністю ставитися до різних понятійних формулювань та уникати їх довільного тлумачення.

Окружний адміністративний суд міста Києва по справі №826/4798/14 розповсюдив цей принцип і на судові рішення.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, як судами застосовується доктрина «плодів отруйного дерева»

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Пленум Верховного Суда обсуждает конституционность Этического совета по проверке ВСП, ОНЛАЙН
Пленум Верховного Суда обсуждает конституционность Этического совета по проверке ВСП, ОНЛАЙН
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Ірина Гончарова
    Ірина Гончарова
    суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
  • Олексій Симоненко
    Олексій Симоненко
    заступник Генерального прокурора України
  • Армен Бегунц
    Армен Бегунц
    суддя Другого апеляційного адміністративного суду
загрузка...