Органи державної влади пробують внести ясність у питання самопредставництва у судах

Введення адвокатської монополії в Україні, хоча це й робилося поетапно, так і не отримало прихильності в середовищі органів державної влади та місцевого самоврядування, які для представлення своїх інтересів у судах продовжують віддавати перевагу власним штатним юристам. Щоправда, з 1 січня 2020 року повноваження таких юристів скоротилося до малозначних справ, окремих випадків самопредставництва юридичних осіб, а також до справ, провадження за якими були відкриті до 30.09.2016 року.

У команди нинішнього Президента України, очевидно, також є питання до адвокатської монополії. 18 грудня 2019 року парламентом був ухвалений закон № 390-ІХ, яким для початку розширили можливості для самопредставництва у судах. Крім того, 14 січня вже 2020 року народні депутати в першому читанні підтримали ще один президентський законопроект № 1013, яким передбачено внесення змін у статтю 131-2 чинної Конституції України. Якщо зараз там говориться, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, то законопроект пропонує звузити адвокатську монополію до захисту особи від кримінального обвинувачення.

Поки вирішується подальша доля монополії, обмеження якої, до речі, своїм рішенням від 1 листопада 2019 року Конституційний суд України визнав цілком конституційним, інші суди масово не допускають штатних юристів до справ допоки не скасована згадана норма Конституції України.

«Судово-юридична газета» попросила прокоментувати проблему представництва інтересів держорганів у судах директора департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України Ігоря Багна, який уважно вивчає усі аспекти питання і намагається донести судовим органам, що інститут самопредставництва таки має право на життя, з урахуванням особливостей кожної установи.

Можливості самопредставництва

Важливий аспект, на який варто звернути увагу, — інститут самопредставництва не новий. Закон України №390-ІХ, який ухвалений Верховною Радою 18 грудня 2019 року, тільки розширив перелік уповноважених осіб. Нарівні з керівником, членами виконавчих органів, він дав можливість здійснювати самопредставництво іншій особі, яка підтвердить свої повноваження. Це було зроблено для того, щоб, дійсно, забезпечити можливість органам державної влади здійснювати професійний ефективний захист у тих чи інших судових справах штатними працівниками, які працюють в цих державних органах, які мають досвід, які знають специфіку справ, і неодноразово отримували перемоги у судах.

Є також ряд перехідних положень Конституції України, які дають можливість реалізовувати функції представництва в деяких категоріях справ. Зокрема, це ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, а також справи, провадження за якими були відкриті до 30.09.2016 року, тобто до того часу, коли вступили конституційні зміни про адвокатську монополію.

Допуск до суду через реєстр — зайвий формалізм

Зараз ми пробуємо обмінятися думками з представниками різних юридичних служб, відділів, секторів правового блоку, які ходять по судах, щодо проблем, з якими вони зіткнулися.

Так от, єдиний блок, де панує неоднозначність думки, і де ми бачимо найбільшу проблему, — коли окремі судді для допуску уповноважених осіб до участі у справі вимагають внесення відомостей про всіх самопредставників, які будуть діяти в судах України від імені того чи іншого органу, в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. В якості кого, тут виникає питання, і з якими повноваженнями треба вносити ці особи? Як технічно забезпечити внесення в реєстр великої кількості таких працівників? Ще одна проблема полягає в тому, що реєстр передбачає внесення лише такого статусу, як підписант, чи керівник, а ми мову ведемо про самопредставника.

Наша позиція полягає в тому, що внесення до Реєстру даних про особу, що діє від імені певного органу в судах — це зайвий формалізм, який може створити ще більше проблем, як технічних, так і юридичних, для державних органів. Бо, в будь-якому разі, відповідна особа — самопредставник коли приходить в суд, то надає пакет документів: про її посадове становище, її повноваження, відповідно до положення до посадової інструкції діяти у судах без окремого доручення із розширеним чи обмеженим колом повноважень. Ці документи належним чином завіряються, і та мета, яку переслідує суд, — засвідчити повноваження  особи, яка може приходити і діяти в суді від імені органу, ми можемо досягати у кожній судовій справі. Суд може це перевіряти і ухвалювати своє рішення про допуск.

Ми також рекомендуємо колегам використовувати в положеннях, документах, посадових інструкціях ті формулювання, які характерні, і які використовують процесуальні кодекси. Якщо ми говоримо представник — то це про адвоката та його довіреність. Це — одна формула. Якщо ми говоримо про самопредставництво — то це про особу, яка не представляє, а бере участь у справі від імені органу. Підстава для цього — не довіреність, а статут, положення тощо.

Тобто механізм забезпечення представництва інтересів особи, не створюючи монополії адвокатури, може існувати.

Що буде без адвокатської монополії

Конституційний суд України з цього приводу вже висловився, надавши висновки щодо відповідності Конституції України президентського законопроекту про скасування адвокатської монополії. КСУ погодився, що така позиція обґрунтована, відповідає  всім принципам правосуддя, а головне — надає право вибору особі: ходити самій в суд чи робити це через представника.

Якщо скасують адвокатську монополію, можна повернути формат умовного представництва за довіреністю. По суті, штатний працівник, який ходив в суд, буде приносити замість цілого пакету документів з актом про призначення, положенням, інструкціями, звичайну довіреність. Тобто це нам зменшить обсяг документів.

Ще раз про переваги штатного юриста

Таким чином, адвокатської монополії стосовно представництва державних органів не повинно бути. Там працюють професійні працівники, юристи, вони проходять відповідні конкурси, мають стаж, мають досвід, і вони краще розуміються на цих справах, адже вони стикаються з ними кожен день. У адвоката, звичайно, може бути спеціалізація за певним вузьким профілем, але він все одно не знає питання з середини. Крім того, оперативна підготовка пакету документів, отримання погоджень — з адвокатами швидко не буде. Залучення адвокатів і бюрократичний процес їх взаємодії за якимось договором набагато ускладнює процес і зменшує процент ефективного та своєчасного захисту інтересів державного органу, зважаючи на кількість і складність справ, що розглядаються.