Визнання доказів недопустимими за принципом «плодів отруйного дерева»: рішення ВС

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 311/1110/18 та встановив, що для визнання доказу недопустимим за правилом «плодів отруєного дерева», у рішенні суду має бути чітко доведено похідний характер інформації, яка стала фактичною підставою для проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, від дій, якими були істотно порушені права та свободи людини.

З матеріалів справи стає відомо, що Суд першої інстанції визнав громадянина України невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч.2 ст.307 КК у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, зазначивши, що докази сторони обвинувачення здобуті шляхом провокації та з істотним порушенням прав і свобод обвинуваченого.

Апеляційним судом зазначений вирок залишено без змін. На думку прокурора, суд безпідставно дійшов висновку про недопустимість як доказу постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину та у зв’язку з цим визнав інші докази сторони обвинувачення також недопустимими.

Висновок Верховного Суду

Визнаючи безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про відсутність провокації злочину, апеляційний суд зазначив, що розслідування злочинної діяльності особи не було здійснено «у переважно пасивній манері», оскільки ініціатива спілкування походила від свідка, який діяв за вказівками правоохоронного органу, а відтак з його боку мала місце провокація злочину

Судді Верховного суду підкреслюють, що для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів Європейський суд з прав людини виробив відповідні критерії, зокрема: a) змістовний критерій; b) процесуальний критерій.

Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

На думку ЄСПЛ, провокація злочину по суті має місце, коли співробітники правоохоронних органів не обмежуються переважно пасивним установленням обставин можливого вчинення особою злочину з метою збору відповідних доказів і, за наявності для того підстав, притягнення її до відповідальності, а підбурюють цю особу до вчинення злочину. При визначенні того, чи обмежилися співробітники правоохоронних органів переважно пасивним установленням обставин можливого вчинення злочину, ЄСПЛ розглядає два фактори: а) наявність підстав для проведення відповідних заходів - тобто конкретних і достатніх фактичних даних, що вказують на можливе вчинення особою злочину та б) роль співробітників правоохоронних органів у вчиненні злочину - тут ЄСПЛ розглядає момент початку здійснення ними відповідного заходу, щоб визначити, чи «приєдналися» вони до злочину, який особа вже почала вчиняти без будь-якої участі з їхнього боку (див. рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Барк Хун проти Туреччини» від 15 грудня 2009  року, «Худобін проти Росії» від 26 жовтня 2006 року)

У рішенні «Матановіч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що «підбурювання, за змістом кримінального процесуального закону, мало б місце тільки тоді, коли таємний агент перед тим, … як було прийнято рішення про закупку і продаж наркотиків разом з іншими співвиконавцями злочину, неодноразово б заохочував [обвинуваченого] до вчинення злочину (або сприяв утвердженню у прийнятті такого початкового рішення обвинуваченим).

Втім, докази ясно показують, що така пропозиція була лише загальним абстрактним виразом готовності таємного агента платити певну суму грошей за поставлені наркотики, після чого скаржник добровільно продовжував спілкуватися з ним, щоб отримати особисту користь від абстрактної готовності «покупця» [купувати наркотики]. Звернення таємного агента в даному випадку не було обов`язковою умовою для злочинної діяльності скаржника, тобто дія, яку б в іншому випадку він би не вчинив. Навпаки, суди дійшли до висновку, що навіть без [агентів під прикриттям] він мав намір вчинити злочин, за який він був засуджений».

Отже, з огляду на зазначені позиції ЄСПЛ для визначення наявності провокації злочину слід встановити, зокрема: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У цій нормі закріплено як загальну підставу визнання доказів недопустимими - їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, так і підставу, яку в доктрині кримінального процесу іменують правилом про «плоди отруєного дерева», - здобуття інших доказів завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

При цьому для визнання недопустимим кожний доказ має бути оцінений судом як автономно, так і в сукупності з іншими доказами, а в рішенні суду - наведено належне обґрунтування та мотиви, які би вказували на підставу визнання цього доказу недопустимим. Стосовно ж визнання доказу недопустимим за правилом «плодів отруєного дерева», то у рішенні суду має бути чітко доведено похідний характер інформації, яка стала фактичною підставою для проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, від дій, якими були істотно порушені права та свободи людини.

ВС наголошує, що переглядаючи вирок місцевого суду щодо особи_1 в апеляційному порядку, апеляційний суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не проаналізував та не спів ставив їх із наявними у провадженні доказами та не надав вичерпної відповіді на ці доводи.

Враховуючи обставини справи Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Також ми повідомляли, як ККС ВС застосовує доктрину ЄСПЛ «плід отруйного дерева».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.