Заступник голови Вищої ради правосуддя Олексій Маловацький: будь-який новостворений орган, не маючи конституційного статусу, не може здійснювати контроль над конституційним органом, яким є ВРП

Бесіду вів В’ячеслав Хрипун, «Судово-юридична газета»

Вища рада правосуддя залишається одним із небагатьох органів судової влади, який, хоча і не без труднощів, однак виконує свої повноваження. Вже зрозуміло, що весь 2020 рік, а можливо навіть і наступний рік, Рада правосуддя буде займатися не тільки своїми безпосередніми функціями, але і візьме на себе частину функцій Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка не має повноважного складу вже майже вісім місяців і не може вирішувати перезрілі кадрові питання. Перед якими викликами опиналася зараз Вища рада правосуддя, що думають там про Меморандум з МВФ, створення нової ВККС, кризу в судовій владі, кандидатів на посади суддів, звільнення суддів у відставку під час розгляду дисциплінарних скарг, повідомлення суддів про втручання та що буде, якщо вже скоро не запрацює Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС), «Судово-юридичній газеті» розповів заступник голови Вищої ради правосуддя Олексій Маловацький.

Меморандум з МВФ та майбутнє Вищої ради правосуддя

Як Ви можете прокоментувати розділ у Меморандумі між Україною та МВФ, в якому йдеться про те, що наша країна взяла на себе зобов’язання ухвалити закон про нову процедуру відбору членів Вищої ради правосуддя та утворення комісії, котра повинна провести перевірку на доброчесність чинних членів ВРП?

Я думаю, що спочатку треба отримати офіційний текст цього документу, адже поки що є лише коментарі ЗМІ щодо тексту Меморандуму. Тобто поки що ми можемо робити висновки лише на  підставі них. Відповідно до нашого законодавства, будь-який міжнародний договір, а Меморандум про надання фінансової допомоги є саме міжнародним договором, має бути зареєстрований Міністерством закордонних справ України. Як тільки МЗС повідомить про Меморандум як  про офіційний документ, Вища рада правосуддя звернеться, щоб отримати його текст. Якщо говорити про документ, який обговорюється у ЗМІ, то ми бачимо там акцент на  боротьбі з корупцією, що є однією з умов МВФ для надання кредиту. Також є блок про те, що антикорупційні органи мають отримати більшу автономію, тобто відокремлену структуру. Йдеться в тому числі про створення органу, схожого за функціями на Комісію з питань етики та доброчесності при ВРП, створення якої, як відомо, 11 березня 2020 року визнав неконституційним Конституційний Суд України.

Тобто, ви вважаєте, що поки що зарано робити висновки з приводу положень Меморандуму, які стосуються саме Вищої ради правосуддя?

Будь-який  міжнародний договір, якщо він передбачає внесення змін до законодавства, підлягає ратифікації Верховною Радою України. Тож після підписання Меморандуму, парламент має ухвалити закон про ратифікацію цієї угоди і вона в цій частині може стати частиною національного законодавства. В міжнародному праві норми розділяють на самореалізовані і несамореалізовані. Самореалізовані – це ті норми, які врегульовують певне питання і не потребують додаткової нормотворчості, а несамореалізовані акти потребують прийняття відповідних окремих актів, тобто зміни до законодавства України. Тобто казати предметно, що саме пропонується зробити з Вищою радою правосуддя, можна буде після завершення вказаних процедур.

А Вас не дивує, що в Меморандумі з МВФ взагалі раптом чомусь піднімається питання Вищої ради правосуддя?

Якщо говорити про створення вказаної Комісії, то відповідно до частини 2 статті 9 Конституції України, укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Наразі обов’язковим до виконання є Рішення КСУ (щодо Закону України № 193-ІХ) про те, що будь-який новостворений орган, не маючи конституційного статусу, не може здійснювати контроль над конституційним органом, яким є ВРП. Щоб надати комісії такі функції, треба змінювати Конституцію України. Якщо ця комісія не отримає статусу конституційного органу, а буде діяти, наприклад, так, як діє Громадська рада доброчесності (задіяна у процедурах Вищої кваліфікаційної комісії суддів – авт.), то її правове регулювання має відповідати нормам Закону України № 193-ІХ і рішенню КСУ в тій частині, що рішення такої комісії матимуть рекомендаційний характер високого рівня, а відповідний орган, наприклад, орган формування, або суб’єкт подання, має давати оцінку самостійно. В цілому, на мою думку, якщо держава дійсно взяла на себе такі зобов’язання, їх потрібно буде виконувати, але виконувати з дотриманням норм Конституції, для того, щоб вони не породили конституційну кризу, як трапилося із Законом № 193-ІХ.

Втім, так виглядає, що інші гілки влади знову проігнорували думку влади судової та вписали в Меморандум те, чого там, в принципі, могло б і не з’явитись за певних обставин.

Зверніть увагу, що не МВФ вимагає реформувати ВРП, а Україна самостійно в односторонньому акті проголошує свої зобов’язання щодо Ради правосуддя. А МВФ це лише акцептував. Взагалі, відомі випадки, коли фінансові договори про надання кредитів від міжнародних інституцій супроводжувалися додатковими зобов’язаннями, які бере на себе держава одноособово. ВРП в цілому не вповноважена оцінювати діяльність Кабінету Міністрів України. За законом «Про міжнародні договори України» КМУ уповноважений діяти від імені України в частині економічних зобов’язань. На ВРП буде покладений обов’язок виконувати ті законодавчі зміни, які будуть запропоновані. Мені самому цікаво, якою буде правова конструкція пропозицій щодо ВРП, як вона розвиватиметься.

Чи відомо, хто з української сторони вніс у Меморандум пропозиції щодо ВРП?

Мені важко сказати. Учасником переговорного процесу є Уряд України, профільні міністерства. Сподіваюсь Мінюст і МЗС аналізували можливість виконання таких зобов’язань, підписуючи цей акт. Ми зможемо аналізувати ситуацію, побачивши офіційний документ та проекти законів у порядку виконання зобов’язань перед МВФ. Звичайно, ВРП дасть свою оцінку в межах своєї компетенції.

Коли буде створена нова ВККС

Прокоментуйте ситуацію із законопроектом про зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який врегульовує питання формування нової ВККС, який нещодавно був внесений у парламент.

Для ВРП питання наповнення судів кадрами надзвичайно важливе. Якщо говорити про останній законопроект, який надійшов від Президента (щодо формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, врегулювання питання з Верховним Судом, Верховним Судом України – авт.), то він був спрямований на узгодження Закону № 193-ІХ з рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року щодо відповідності Конституції окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402–VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798–VIII. ВРП частково підтримала цей законопроект. З нашої точки зору здебільшого він позитивний. Він має допомогти вирішити проблему недостатньої укомплектованості судів і постійного відтоку кадрів. Однак, чому досі не прийнятий цей законопроект, особисто мені невідомо.

Який, за оцінками ВРП, реальний масштаб кадрових проблем у судовій владі?

Наразі у судах недостатність кадрів складає 32% і ще близько 30% працюючих суддів мають право на відставку. Тобто, якщо вказаний законопроект не буде ухвалений, до кінця року дефіцит кадрів може бути вже не 30%, а понад 50%. Зараз судді й так мають надмірне навантаження. В Україні у 79 судах працює лише один суддя. За таких умов неможливо вимагати швидкого розгляду справ і високої якості цього розгляду. Такі показники потребують якнайшвидшого внесення законопроекту до Верховної Ради і ухвалення його парламентом. Питання формування нового складу ВККС і запуск її роботи є нагальним.

ВРП може якимось чином пришвидшувати процеси законотворення?

За останні 5-6 років у країні склалася достатньо складна правова традиція. Всі гілки і органи державної влади  вважають, що вони абсолютно незалежні. Але крім незалежності є ще й принцип співпраці органів державної влади, адже вони виконують спільне завдання – реалізують суверенітет народу України щодо впорядкування діяльності держави як такої. Ми намагаємося активно спілкуватися з Офісом Президента, з Комітетом ВРУ з питань правової політики, з суддівськими спільнотами, з громадськими організаціями. Ми звертаємося до уряду, Міністерства юстиції, органів державної влади для того, щоб сприяти будь-якій позитивній ініціативі, яка може забезпечити суди кадрами, і намагаємося зробити все від нас залежне, наполягаємо на актуальності і невідкладності змін. Але, на превеликий жаль, ВРП не має права законодавчої ініціативи, тому важелі впливу на законотворчість у нас дуже обмежені.  

Суди заявляють про брак коштів навіть на першочергові речі: поштові марки, папір, засоби індивідуального захисту. Що з цим робити?

Ще одна дуже серйозна проблема – недостатнє фінансування апаратів судів. Наразі отримують явно недостатню заробітну платню і помічники суддів. Ситуація з кожним днем стає все гіршою, і під кінець літа кількість помічників суддів може зменшитися наполовину. Тоді судді просто не зможуть виконувати свої повноваження. Те ж саме стосується секретарів судових засідань. Також не вистачає коштів на сповіщення сторін – марки, папір, засоби зв’язку, розхідні матеріали. Така ситуація в судах виникла вперше з 2010 року. Кожного дня ми отримуємо від судів з усієї країни інформацію про те, що через брак коштів вони припиняють повідомляти сторони про засідання. ВРП декілька разів зверталася до Державної судової адміністрації, ми постійно проводимо наради, намагаємося довести позицію до міністра фінансів, уряду. Однак поки що без значного ефекту.

ЄСІТС як засіб порятунку від катастрофи

У такий ситуації як ніколи потрібна Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС), розробка якої триває вже кілька років. Чи приділяє ВРП увагу запуску ЄСІТС?

Витрати судової влади зменшилися б, якби у повному об’ємі запрацювала Єдина судова інформаційна система – ЄСІТС. Тоді б не було б настільки болючим питання повідомлення сторін. Поки система лише частково працює в частині повідомлення, особистого кабінету. Частково система працює в частині Єдиного державного судового реєстру. Можна відслідковувати судові рішення, проводити конференції, подавати клопотання. Але поки що через цю систему не можна ознайомитись з матеріалами справи в суді. Потрібно доробити персональний кабінет, за допомогою якого можна брати повноцінну участь у судових засіданнях – проводити письмові засідання, подавати клопотання, заяви, сплачувати судові збори, отримувати матеріали і знайомитися з ними, подавати апеляційні, касаційні скарги. В умовах пандемії це було б надзвичайно актуально. Зробити цю частину ЄСІТС не так вже й важко. Ми сподіваємося, що найближчим часом Державна судова адміністрація все ж таки виконає рішення ВРП в цій частині та ЄСІТС буде працювати.

А якщо не виконає?

Якщо ж ні, то ВРП підіб’є підсумки виконання вказаного рішення і дасть відповідні оцінки. Якщо вони будуть негативними, доведеться ухвалювати кадрові рішення.

Коли, на Вашу думку, все ж почнеться повноцінна робота ЄСІТС?

У нас є спеціальна група, є визначені відповідальні особи, які займаються цією тематикою. Вони збирають відомості про всі недоліки, про які нам повідомляють суди, адвокати або інші учасники процесів, та аналізують прогалини. Програмне забезпечення активно змінюється, і ми сподіваємося, що впродовж цього місяця вийдемо у тестовий режим, який дасть змогу повноцінно запрацювати персональному кабінету. Якщо це не буде реалізовано, то думаю, що в кінці червня ми приймемо відповідні рішення.

Зміни щодо засад функціонування ЄСІТС вносилися неодноразово, багато хто висловлює сумніви в тому, що система взагалі запрацює. Це точно не глухий кут?

Я так не думаю. До прикладу, раніше ставили під сумнів можливість проведення відеоконференцій. Але ж вони все ж проводяться – ВРП у режимі відеоконференцій розглянула 431 подання про призначення кандидатів, які претендують на зайняття вакантних посад суддів у місцевих загальних судах. З 431 кандидата лише два з’явилися особисто, всі інші були на зв’язку, незважаючи на дуже широку географію і віддаленість учасників.

Дехто з кандидатів на посади суддів скаржився на погану якість зв’язку.

Тут треба завжди розбиратись, чому в конкретному випадку ми маємо таку ситуацію. Подекуди, щоб не проводити засідання, деякі судді беруть довідки про відсутність в їх судах Internet. Тоді ВРП робить тестові перевірки, зв’язуючись з певними судами без попередження. Виявляється, що там є і Internet, і система відеозв’язку насправді добре працює. Було б лише бажання працювати.

Тобто ЄСІТС все ж стане нормою в житті судової влади?

ЄСІТС не в глухому куті точно. Проблема з обміном файлами зараз вирішується технічно. Про персональний кабінет я вже казав. Якщо це все довести до кінця і після технічного налагодження оформити відповідним Положенням, то можна буде сказати, що система працює. Інші функціонали: повідомлення сторін, додаткові конференції, допит свідків в ізольованих конференціях, розведення конференцій між різними засіданнями - можна додавати у майбутньому. Ми постійно контролюємо напрямок ЄСІТС. Наша робоча група працює, вносить зміни. Думаю, в кінці місяця проведуть робочу нараду, оцінять діяльність системи в цілому та приймуть відповідні рішення – або продовжувати, або оголосити про завершення певного рівня, або залучати іншого виконавця. Ми залучили до цього процесу навіть технічних спеціалістів ВРП.

Чого чекати від майбутніх суддів

Поступово добігає кінця процедура ухвалення рішень з внесення подань Президентові України стосовно 467 кандидатів на призначення на посади суддів у місцевих загальних судах, яку ВРП розпочала ще 27 квітня. Які висновки можна вже зробити з процедур добору кандидатів на посади суддів? 

Перше, що кидається у вічі, це те, що процедура добору кандидата на зайняття посади судді займає 8, а подекуди і 12 років. Це неймовірно тривалий шлях. Ми розглядали різні категорії кандидатів. Це і помічники суддів, і наукові працівники, і адвокати, і прокурори. Вони приймали участь у доборах різних років – 2012, 2013, 2017 років. Хтось мав наміри стати суддею ще на початку 2000-х років. Середній стаж кандидата, який працює на посаді помічника і претендує на посаду судді – 12, 18, 22 роки. На мою думку, десятирічний процес добору не відповідає меті самого добору. Я запитую кандидата: «Ви працюєте 20 років у суді, ще 20 років можете пропрацювати суддею для того, щоб отримати відставку, Ви зможете 40 років виконувати одну й ту ж роботу?». Багато кажуть, що так, але по очах видно, що це для них надзвичайно складно. Це провина власне не кандидатів на посади суддів, а того, хто нормативно урегульовував проведення тривалих у часі конкурсів. 15 існуючих зараз стадій добору – це надзвичайно багато і надто довго. В судах дефіцит кадрів, і ми не можемо собі дозволити ще 10 років проводити конкурси на посади суддів. Існуючі 15 стадій добору потрібно скоротити.

Можливо, також слід буде звернути увагу і на зміст самих процедур відбору суддів різних інстанцій?

Необхідно зменшити суб’єктивний фактор оцінки при кваліфікаційному оцінюванні кандидатів, його має бути в процесі добору не більше 5-10%, у той час, як зараз, з моєї точки зору, суб’єктивна оцінка перевищує 50% в загальній оцінці кандидата. Лише половину оцінки кандидата на посаду судді складають професійні здатності кандидата. А друга половина – це суб’єктивна сторона оцінки: доброчесність, декларація і все інше, що оцінює не компетентний орган, а той, хто перевіряє ці документи. Постають питання, по-перше, швидкості розгляду, а по-друге, точності висновків перевіряючих. В одних і тих же матеріалах ми знаходимо однакові документи, які по різному оцінені. І виникає запитання, як дати правову кваліфікацію такому рішенню? Простий приклад: як рахувати стаж помічника – до моменту отримання диплома про вищу освіту чи після? Є дві конкуруючі точки зору: одні вважають, що стаж помічника треба рахувати з фактичного допуску до виконання повноважень, а інші – з моменту отримання вищої юридичної освіти. Чіткого визначення в законодавстві немає. За загальним правилом – після диплому, але так, як написано в умовах конкурсу, то наче після допуску до професії. Є випадки, коли людина пропрацювала помічником 10 років без вищої юридичної освіти (до 2005 року це було можливим), а потім ще 2,5 роки пропрацювала з вищою юридичною освітою, а під час конкурсу були зараховані необхідні 3 роки стажу. Виникає запитання: що робити ще з 5 місяцями – зараховувати до стажу чи ні? ВККС не дала цьому правової кваліфікації. Тепер всі ці різні конкурси потрібно звести до якогось об’єктивного показника, вирахувати і дати правову оцінку. Там, де це можна було зробити на стадії перевірки – ми зробили. Де ні – взяли час для того, щоб сформувати єдину правову позицію для рішення ВРП, щоб була основа для майбутнього правозастосування.

А ВРП під час розгляду рекомендацій ВККС щодо кандидатів на посади суддів може розглядати сумнівні, з її точки зору, моменти, які були виявлені під час вивчення досьє кандидатів?

Якщо ВККС дала правову оцінку певному факту, то ВРП не має права переоцінювати ці факти. Це врегульовано законом. Але якщо є інший факт, який став відомий ВРП, то вона має право оцінити його за власним переконанням. Хоча я і не вважаю, що ВРП все ж має оцінювати саме за переконанням. Потрібно оцінювати за правовими фактами, правовою кваліфікацією, використовуючи правові принципи, а не власні переконання. Кожне наступне рішення має враховувати попереднє і т. д.

Це ж стосується і звільнення суддів за наслідками кваліфікаційного оцінювання?

У тих випадах, коли  ВККС, ухваливши рішення про звільнення судді, не надала чіткого обґрунтування підстав для цього, то ВРП як єдиний орган, що ухвалює рішення про звільнення судді, має оцінити ступінь обґрунтованості рішення ВККС про звільнення та доведеність її матеріалами. В ситуації, коли рішення про звільнення судді необґрунтоване, ВРП відмовляє у задоволенні рекомендації ВККС про звільнення. Однак це не стосується тієї частини кваліфікаційного оцінювання, в якій йдеться про юридичні професійні навички і компетенції судді (іспити).     

Дисциплінарна практика ВРП

До речі, щодо практики ВРП відносно кадрових та дисциплінарних питань. Чи можна вважати, що Вища рада правосуддя все ж здатна забезпечити певні єдині підходи до вирішення кадрових та дисциплінарних справ?

Ми намагаємося створити більш-менш єдину практику. Однак це дуже не просто. Часто ситуації мають індивідуальні особливості, до того ж Верховний Суд, перш за все Велика Палата, нерідко скасовують рішення ВРП. Особисто я вважаю, що якщо наступне рішення ВРП змінює практику, то потрібно чітко зазначати, чому змінюється практика – змінилися обставини, не так застосоване право та ін. Практику потрібно розвивати послідовно, саме для цього ми й створили групи, наприклад щодо аналізу і унормування кадрової та дисциплінарної практики.

Дещо болюче питання для суспільства – звільнення суддів напередодні розгляду дисциплінарних справ щодо них. Раніше було сприйняття відставки як «почесної пенсії», тобто коли суддя чесно відпрацював необхідну кількість років і пішов у відставку. У реаліях сьогодення, наскільки можна зрозуміти, відставка стала певним способом уникнення дисциплінарної відповідальності.

Для мене, як для людини, яка займається правом, це не є болючим питанням. Поясню чому. Якби відставка вважалася саме почесним виходом судді на пенсію, зважаючи на його попередню бездоганну діяльність, то так би було записано в законодавстві. Тоді б для того, щоб прийняти рішення про відставку судді, треба було б дослідити усе його досьє – з моменту, коли він був призначений на суддівську посаду, до моменту, коли подав заяву про відставку. І тільки в разі відсутності питань щодо його доброчесності і порядності ВРП слід було б приймати рішення про відставку. Однак наше законодавство та відповідна судова практика визначають відставку як перш за все право та гарантії судді.

Тобто Вища рада правосуддя не може спочатку розглянути дисциплінарну справу, а лише потім звільняти суддю у відставку?

У ст. 116 Закону «Про судоустрій та статус суддів» написано так: ВРП приймає рішення про відставку судді протягом 30 днів після подання суддею відповідної заяви. Звертаю увагу, ВРП не має права прийняти рішення про відставку, а саме приймає відставку судді. Розвиваючи практику, ВРП раніше записала у своєму Регламенті, що в разі порушення дисциплінарного провадження проти судді Рада правосуддя має право зупинити розгляд заяви про відставку. Нажаль, це питання не було врегульовано на законодавчому рівні, а було зазначено лише в Регламенті ВРП. У підсумку, на такі рішення ВРП суддями було подано чимало скарг. У своїй постанові від 22 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право на зупинення розгляду питання щодо звільнення судді  у відставку на час розгляду скарги є дискреційними повноваженнями суб’єкта владних повноважень. Втім, одночасно БП ВС зазначила, що прямого обов’язку щодо необхідності зупинення Радою правосуддя розгляду питання про звільнення судді у відставку на час розгляду дисциплінарної скарги стосовно судді чинне законодавство не встановлює. Таким чином, питання призупинення відставки судді на час розгляду дисциплінарної справи законодавчо не врегульовано досі. Фактично ВРП може зупинити  розгляд заяви про відставку, коли щодо судді порушено дисциплінарне провадження за скоєння, підкреслюю, істотного дисциплінарного проступку, наслідком розгляду якого може стати звільнення судді. Якщо ж перевірка, проведена ВРП, встановлює, що дисциплінарний проступок судді не є істотним, то немає і підстав для зупинення розгляду заяви судді про відставку. До того ж, буває і так, що дисциплінарна палата ВРП приходить до висновку, що того чи іншого суддю треба звільняти, попри наявність заяви про відставку, однак Вища рада правосуддя у пленарному складі змінює вид дисциплінарного покарання судді на менш суворе. Тобто фактично це означає, що заява про відставку судді певний час не розглядалася саме з вини ВРП.  

Представники громадськості все ж вважають, що спочатку ВРП повинна розглядати дисциплінарну справу, а вже потім вирішувати питання про відставку. 

Якщо ВРП буде діяти за таким алгоритмом та не зважати на істотність скоєного суддею проступку, то впевнений, що такий суддя виграє справу проти ВРП у суді. Як у вітчизняному, так і в ЄСПЛ. Тому, можливо, краще держава дещо втратить на відставці судді, ніж буде тримати такого суддю на посаді, і в результаті він продовжуватиме здійснювати правосуддя.

Тобто виглядає так, що такого суддю краще відпустити у відставку, ніж тримати на посаді?

Якщо ми хочемо змінити практику розгляду заяв суддів під час дисциплінарних проваджень, то треба зафіксувати у законі норми, які б чітко зазначали, що на час розгляду дисциплінарних проваджень, розгляд заяв суддів про відставку є неможливим. Тоді ВРП та суди зможуть керуватися зрозумілою нормою. Взагалі, в цьому питанні є багато нюансів. Наприклад, суддя сумлінно пропрацював  19 років, але в кінці своєї кар’єри вчинив якийсь серйозний дисциплінарний проступок. Як бути в цьому випадку? Чи перекреслює його проступок всі попередні роки роботи? До речі, якщо мова йде про скоєння суддею кримінального злочину, то правоохоронні органи мають всі можливості довести його провину у встановленому порядку. Потім, після вступу обвинувального вироку в силу, Вища рада правосуддя зобов’язана припинити право судді на відставку.

Судді та соціальні мережі

Чи звертає ВРП увагу на проблему порушення етики суддями? Багато суддів зареєстровані у Facebook, де іноді розміщують не дуже коректні дописи.

Так, ВРП звертає увагу на те, що пишуть судді у соцмережах. Це позасудова діяльність судді, і вона також оцінюється. В минулому році суддю не призначили на посаду у зв’язку з тим, що він на своїй сторінці у Facebook висловлювався у спосіб, неприпустимий для судді. Ми також розглядали дисциплінарну справу, у якій суддя виказала в мережі Facebook своє ставлення до учасників процесу, ще до моменту розгляду справи по суті та винесення рішення. З іншого боку, ми реагуємо і на поведінку громадськості, а також посадових осіб по відношенню до суддів. Наприклад, нещодавно ВРП розглянула повідомлення суддів Великої Палати Верховного Суду про втручання у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя під час розгляду певної гучної справи. ВРП не визнала факт втручання, однак звернула увагу, що особи, які не відносяться до суду, не можуть вчиняти дії, якими спонукають суд до прийняття певного рішення, у тому числі, у спосіб проведення інформаційної кампанії, що спонукають суд до ухвалення певного рішення. Були й інші подібні ситуації, коли ВРП була вимушена реагувати.

Повідомлення про втручання в діяльність суддів

Якщо аналізувати повідомлення про втручання в діяльність суддів, то помітно, що у певних суддів скарги стосуються тих же самих ситуацій. Тобто вони стикаються з тим, що після їх перших скарг на дії тих чи інших осіб прокуратура та поліція чомусь на них не відреагували належним чином. Можливо, взагалі повідомлення суддів про втручання - це лише формальність?

В Законі України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що ВРП веде і оприлюднює Реєстр повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, проводить перевірку таких повідомлень, оприлюднює результати та ухвалює відповідні рішення, вносить до відповідних органів чи посадових осіб подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів або підриває авторитет правосуддя. На наш погляд, останнім часом правоохоронні органи все ж стали більш активно реагувати на ситуації, що стосуються втручання в діяльність органів судової влади зокрема, почали реєструвати провадження за ст. 376 Кримінального кодексу України. До речі, ВРП постійно отримує запити від правоохоронних органів з проханням роз’яснити, як кваліфікувати дії тих чи інших осіб згідно з рішеннями ВРП. Тому неможна категорично говорити, що позиція ВРП не сприймається правоохоронними органами.

Все ж таки, що треба зробити, аби реакція правоохоронних структур на випадки тиску на суд була більш активною?

Треба поглибити і змінити законодавство в цій частині. Тобто потрібно знайти нові шляхи для того, щоб певні дії і акти ВРП стали самостійною правовою підставою, без додаткової кваліфікації відповідним органом. Наприклад, якщо ВРП вбачає в діях певної особи втручання в діяльність суду, то вказане рішення ВРП підлягає негайному виконанню, внесенню відповідним органом відомостей до ЄРДР саме за такою кваліфікацією, яку визначить сама ВРП. У законодавстві зараз така можливість відсутня, тобто фактично питання кваліфікації правопорушень відносно суддів віддано на розсуд Національної поліції або ДБР. Назріла ситуація, коли потрібно такі повноваження надати саме ВРП. Також в законі потрібно прописати обов’язковість підзвітності правоохоронних органів у питаннях злочинів проти правосуддя. Наприклад, відповідний орган, отримавши рішення ВРП, протягом 10 днів має повідомити Раду правосуддя, що було зроблено в тій чи іншій ситуації.

Тиск на суд часто чинять не тільки громадяни, представники правоохоронних відомств чи якісь кримінальні елементи. Як бути з політиками?

Також треба, щоб неприпустимість тиску на суд усвідомлювали, наприклад, народні депутати. Регламентний Комітет ВРУ жодного разу не надав ВРП відповідь з приводу реакції на ті чи інші дії або висловлювання народних обранців. Хоча він повинен розглядати таки ситуації, надавати ВРП обґрунтовані відповіді, виносити на пленарні засідання ВРУ питання щодо оцінки діяльності того чи іншого народного депутата. Схожим чином повинні вирішуватися  питання з громадськими організаціями. Є факти погроз представників тієї чи іншої громадської організації суддям, є масові погрози за певними категоріями справ. Контролювати це мало б Міністерство юстиції України, оскільки це єдиний орган, який слідкує за виконанням громадськими організаціями, політичними партіями своїх статутних обов’язків і вимог законодавства України щодо своєї діяльності. ВРП, направивши рішення відносно дій тієї чи іншої партії чи громадської організації, в час, передбачений законодавством, має отримати інформацію, які заходи вчинені Міністерством юстиції України та як там провели перевірку. Якщо реалізувати все, про що я зазначив, то повідомлення суддів про втручання перестануть бути декларативними, а механізми реакції на втручання в діяльність судів та суддів нарешті стануть ефективними.