ВС роз’яснив, чи може приватний виконавець накласти арешт на право оренди майна боржника-орендаря

Виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди майна боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об’єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1092/19.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Є» звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою, у якій просило визнати протиправними і скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області у виконавчому провадженні, що було відкрито на виконання судового наказу Господарського суду Одеської області, а саме на:

- постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майнові права (право оренди) згідно з договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності;

- постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано майнові праві (право оренди згідно з договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності);

- постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (постанова № 2), якою описано майно, накладено на нього арешт та встановлено обмеження права користування ним.

Ухвалою Господарського суду Одеської області у задоволенні скарги ТОВ на постанову приватного виконавця про арешт майна та постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника – відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ (з урахуванням уточнення щодо прохальної частини апеляційної скарги) в частині вимог, які стосуються постанови про арешт майна боржника, задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області скасовано. Скаргу ТОВ задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця про арешт майна боржника у виконавчому провадженні.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника для подальшої реалізації такого майна з метою задоволення вимог стягувача.

Відповідно до абзаців 8 та 11 пункту 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; інші речові права відповідно до закону – належать до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності.

ВС зазначив, що аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно – це один об’єкт. Адже положення статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» наділяють виконавця правом накладати арешт на рухоме майно, а також нерухоме майно: будівлю, іншу капітальну споруду, але не свідчать такою ж мірою про поширення норми на арешт права оренди такого майна як речового права.

Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини 1 статті 10 цього Закону, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника».

Тож визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону України «Про виконавче провадження» слід застосовувати у їх системному зв`язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.

Так, ВС підкреслив, що з огляду на приписи частини 1 статті 317, частини 1 статті 119 Цивільного кодексу України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна, який має право розпоряджатися (реалізовувати) право оренди на власний розсуд. У той час як боржник не наділений таким правом.

За змістом статей 177, 178 Цивільного кодексу України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Отже, з аналізу положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) майна, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 Цивільного кодексу України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності. Тобто лише власник майна має право розпоряджатися (реалізовувати) право оренди на власний розсуд, боржник таким правом не наділений.

Також ВС зауважив, що системний аналіз норм статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону України «Про виконавче провадження», статей 177, 178, 190 Цивільного кодексу України вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди майна боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об’єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.

Відповідно до висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у пункті 6.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 904/968/18 «…виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник».

Таким чином, застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення на право оренди рухомого та нерухомого майна можливе стосовно власника такого майна, а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (заставодержатель права оренди такого майна тощо).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику, та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що повинен визначити банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.