КАС ВС визначив, коли приватний виконавець має стягувати з боржника свою основну винагороду

Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується, виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом. До такого висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в касаційній інстанції справу № 200/13920/19-а.

Обставини справи

Приватний виконавець за рішенням господарського суду Донецької області стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський феросплавний завод» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість у загальному розмірі 27 746 370 грн 41 коп., а також основну винагороду приватного виконавця в сумі 2 774 637 грн 04 коп.

Причому господарський суд Донецької області вже після відкриття виконавчого провадження своєю ухвалою дозволив ТОВ «Краматорський феросплавний завод» погашати свою заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» з розстрочкою платежів. ТОВ робило це регулярно, згідно із затвердженим судом графіком, і тому не побачило підстав, за що було заплачено приватному виконавцю, та ще й такі великі суми.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду адміністративний позов ТОВ «Краматорський феросплавний завод» було задоволено. Постанову приватного виконавця скасовано і визнано протиправною.

Однак Перший апеляційний адміністративний суд, навпаки, прийняв сторону приватного виконавця.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 11 лютого 2020 року ТОВ «Краматорський феросплавний завод» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

КАС ВС було встановлено, що після рішення господарського суду Донецької області про стягнення заборгованості з ТОВ «Краматорський феросплавний завод» і невиконання його останнім у добровільному порядку, цей же суд видав наказ про примусове виконання даного рішення.

За кілька днів після цього за заявою стягувача – Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» – приватним виконавцем відкрито виконавче провадження, про що винесена відповідна постанова.

Одночасно приватний виконавець виніс ще одну постанову про стягнення з боржника своєї основної винагороди, яка згідно із законом визначається у розмірі 10% від суми основного боргу.

На наступний день, як вже зазначалося, господарський суд Донецької області своєю ухвалою частково задовольнив заяву ТОВ «Краматорський феросплавний завод» про розстрочення виконання судового рішення у справі шляхом його виконання (сплати) рівними частинами залишку заборгованості протягом 9 місяців. З урахуванням цього приватний виконавець також прийняв рішення розстрочити виконання наказу господарського суду Донецької області.

Через 9 місяців у зв`язку зі стягненням з боржника боргу, з урахуванням основної винагороди та витрат виконавчого провадження, арешт з рахунків боржника був знятий, а виконавче провадження закінчене, про що приватним виконавцем винесена відповідна постанова.

Дії приватного виконавця визнав правомірними Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який у своєму роз’ясненні пояснив, що встановлена судом розстрочка виконання рішення не звільняє боржника від сплати основної винагороди приватного виконавця.

Позиція Верховного Суду

КАС ВС встановив, що згідно зі ст. 31 Закону № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Законодавством також визначено, що початком примусового виконання відповідного виконавчого документа є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення основної винагороди із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню.

Крім цього, законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження, яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується, виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.

Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження стягнуто основну винагороду приватного виконавця.

Розстрочення виконання судового рішення не змінює визначене виконавчим документом основного зобов`язання, тим більше, що така розстрочка була надана судом та відбулася вже після відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди, тобто після початку примусового виконання виконавчого документа і вчинення певних виконавчих дій.

Посилання скаржником на п. 6 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 як на правову підставу для задоволення вимог щодо повернення безпідставно стягнутих коштів основної винагороди у зв`язку з розстроченням виконання судового рішення є безпідставним.

Крім того, доводи скаржника щодо необхідності під час розгляду справи врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, є також безпідставними з огляду на те, що викладені у наведеному судовому рішенні висновки не узгоджуються з обставинами саме цієї справи, оскільки відносини, що виникли між сторонами, регулюються різними редакціями Закону України «Про виконавче провадження», а саме положень статей 27 (виконавчий збір) цього закону, що суттєво впливає на застосування таких позицій.

Більш докладніше про Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року у справі № 200/13920/19-а читайте тут.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.