Венеціанська комісія визначила оптимальний підхід країн до боротьби з пандемією

На сьогодні в Україні гостро постало не лише питання про те, чи ефективними були жорсткі карантинні заходи для забезпечення громадського здоров’я. Також важливим аспектом критики карантинних обмежень було питання про їхню законність та навіть конституційність. Дійшло до того, що суддя КСУ Ігор Сліденко порівняв повний локдаун, запроваджений урядом на початку карантину, із Варшавським гетто та зазначив, що цей карантин став викликом для держави. А у парламенті, навпаки, шукають способи легалізувати дійсну систему встановлення карантинних обмежень.

У суспільстві ж склалася ситуація, коли будь-яка новина щодо зміни карантинних заходів зустрічає шквал критики. У разі послаблення заходів пророкують збільшення хворих, у разі посилення критикують за руйнування і без того слабкої економіки. І, як це часто буває у нашій країні, будь-яка критика супроводжується посиланням на відповідний закордонний досвід: «А от у Швеції не було жорстокого карантину – і нічого», «Іще трохи, і буде як в Італії навесні» і т. д.

У зв’язку з цим, дуже цікаво дослідити, як саме встановлювали карантинні обмеження у сусідніх державах. 8 жовтня Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) видала проміжний звіт щодо заходів, які вживали країни ЄС для боротьби із COVID-19, та про вплив цих заходів на демократію, верховенство права та основоположні права людини, у якому, зокрема, детально розглянуто, яких саме заходів вживали країни та відповідно до яких нормативно-правових актів.

 Країни, що запроваджували надзвичайний стан

Перш за все, Комісія зазначила, що оптимальним способом запровадження надзвичайного стану, включно із надзвичайним станом через певну хворобу, є відповідне рішення парламенту або ж рішення виконавчого органу, яке закріплюється парламентом. ВК встановила, що з початку пандемії у Європі ряд країн-членів ЄС запроваджували надзвичайний стан через COVID-19. При цьому надзвичайний стан оголошували:

Відповідно до норм Конституції:

• Парламент – у 2 країнах (Болгарія, Португалія);
• Уряд – у 6 країнах (Чехія, Естонія, Угорщина, Люксембург, Румунія, та Іспанія);

• Відповідно до норм відповідних законів – у 5 країнах (Франція, Німеччина, Італія, Латвія та Словаччина);

«Важливо, що надзвичайний стан має запроваджуватися на визначений період, тривіальність якого не має бути надмірною, він має бути припинений достроково, якщо надзвичайні обставини вичерпали себе, а виняткові заходи більше не є необхідними. Також важливо, щоб у документі, яким запроваджується надзвичайний стан, або додатковому регулюючому документі були визначені повноваження, які надаються [тим чи іншим органам влади], а також територія дії цих повноважень. Як зазначено вище, Венеційська комісія підтримує такий вид де-юре надзвичайного стану», - підсумували представники Комісії.

Країни, які не запроваджували надзвичайний стан

14 країн-членів ЄС формально не запроваджували надзвичайного стану у ході боротьби із коронавірусом. Більшість цих країн застосовували інші заходи, передбачені законом (наприклад – законом про громадське здоров’я). Ці 14 країн знайшли різні способи для подолання пандемії:

• Не запроваджували надзвичайного стану, хоча мали підстави для цього (Кіпр, Греція, Ірландія та інші);
• Ухвалили спеціальні закони для боротьби з пандемією (Австрія, Мальта, Велика Британія);
• Мали можливість запровадити профільний надзвичайний стан, але використовували звичайне законодавство (Польща, Нідерланди та інші);
• Не запроваджували обмежень і користувалася лише рекомендаціями для населення (Швеція).

«З одного боку, принцип нормальності дозволяє застосовувати надзвичайні повноваження лише у разі крайньої потреби. З іншого боку, як уже було зазначено, де-юре надзвичайний стан, запроваджений відповідно до Конституції, є більш прийнятним за де-факто надзвичайний стан, запроваджений відповідно до звичайного законодавства», – підкреслили у Венеційській комісії.

Україна відноситься до другої категорії країн, адже карантинні обмеження у нас були встановлені під виглядом запровадження «надзвичайної ситуації», передбаченої Кодексом цивільного захисту. Варто відзначити, що відповідно до закону «Про правовий режим надзвичайного стану» у випадку пандемії необхідно оголошувати саме надзвичайний стан, у той час, як «надзвичайна ситуація» може застосовуватися до епідемії. При цьому, рішення про запровадження надзвичайної ситуації Кабмін ухвалив вже за два тижні після того, як ВОЗ визнав COVID-19 пандемією.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про реакцію Верховної Ради на висновок Венеційської комісії по законопроєкту судової реформи Президента України.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.