Верховний Суд висловився щодо порядку вивільнення працівників

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 826/7878/18, в якій досліджував питання звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Обставини справи

Суть справи полягала в тому, що наказом Пенсійного фонду України позивача його було звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Вважаючи дії відповідачів протиправними та такими що порушують його права, позивач звернувся до суду, з позовом у якому просив:

- поновити його на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.

Висновок Верховного Суду

Так, аналізуючи норми частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Вимоги даної статті вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області наказом Пенсійного фонду України, який оголошено наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

ВС підкреслив, що з посади, на якій було поновлено позивача, його звільнено наказом Пенсійного фонду України у зв`язку з реорганізацією. З аналізу частини 1 статті 49-2 КЗпП України  вбачається персоналізований характер попередження працівників про наступне вивільнення. Дана вимога вказана законодавцем для забезпечення правового захисту працівників від незаконного звільнення, недотримання двомісячного строку попередження.

Водночас пропозиція вакантних посад, здійснена власником або уповноваженим ним органом, має бути адресована саме конкретному працівнику, що виключатиме в подальшому будь-які спори щодо недотримання процедури вивільнення працівника та переліку пропонованих йому посад. 

Також ВС наголосив, що станом на дату поновлення позивача на відповідній посаді, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 року № 821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України»  Звенигородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Проте  відсутні докази попередження позивача не пізніше ніж за два місяці до дня звільнення про наступне звільнення з займаної посади у зв`язку з реорганізацією саме Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області шляхом приєднання його до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а «нагадування про реорганізацію територіальних органів Пенсійного фонду України», як про це зазначено у акті від 4 травня 2018 року, під час ознайомлення позивача з наказом про поновлення на посаді та з пропозиціями вакантних посад у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, не можуть свідчити про дотримання відповідачами вимог діючого трудового законодавства в частині належного повідомлення позивача про наступне вивільнення, у зв`язку з реорганізацією.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правильно було встановлено, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, зокрема, в частині дотримання двомісячного строку з дня попередження позивача про наступне вивільнення з державної служби у зв’язку з реорганізацією.

Однак ВС наголосив, що судами не було встановлено факту підвищення чи непідвищення посадового окладу позивача та складових його заробітної плати з метою здійснення належного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не було з`ясовано, чи передбачає зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів, інші зміни чи вимоги до розрахунку середнього заробітку, а також відповідно не встановлено розмір підвищення посадового окладу, не розраховано коефіцієнт такого підвищення, про застосування якого позивач просив у позовній заяві.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС нагадав, коли можуть відмовити у повторному дослідженні доказів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.