Визнання заповіту недійсним: позиція Верховного Суду

Сам по собі факт наявності у заповідача захворювань нижніх кінцівок, серцево-судинної та дихальної систем не є достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та/або керувати ними при складанні заповіту і не спростовує презумпцію психічного здоров'я.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 650/1252/17.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання заповіту недійсним. Посилаючись на те, що спадкодавець страждав на ряд хвороб та вживав лікарські препарати, які позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивач просила суд визнати недійсним вищевказаний заповіт.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції – без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що у розглядуваній справі на підставі ухвали Херсонського апеляційного суду, було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлено питання, чи мав померлий дядько при укладенні заповіту, тимчасовий або постійний розлад психіки, викликаний хворобою, діями лікарських препаратів або з інших причин, що не давало йому змоги усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Також ВС підкреслив, що від проведення зазначеної експертизи позивач відмовився, що підтверджується заявою, поданою до апеляційного суду її представником.

Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції психічного здоров'я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності особи в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення та надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Крім того, ВС наголосив, що сам по собі факт наявності у заповідача захворювань нижніх кінцівок, серцево-судинної та дихальної систем не є достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та/або керувати ними при складанні заповіту і не спростовує презумпцію психічного здоров'я.

Згідно з пунктом 2.5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року № 3306/50, під час посвідчення заповіту та засвідчення справжності підпису на документах визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат», за положенням якої (в редакції на час посвідчення оспорюваного заповіту) визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

При цьому, довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, надається у разі потреби, а отже, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального права.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС нагадав, що є підставою для проведення експертизи.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.