Захист від свавілля адміністративного органу реалізується через механізми судового контролю: практика ЄСПЛ

Перш за все звернемось до норм Основного Закону, зокрема, до статті 8 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Це конституційний принцип можливо розділити на такі складові, як:

 - доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним);

- питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції;

- рівність перед законом;

- влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб;

- права людини мають бути захищені;

- мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості;

-  суд має бути справедливим;

- дотримання державою як її міжнародно-правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права, зокрема, зазначила, що у контексті принципу верховенства права закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

За висновками ЄСПЛ, наведених у рішенні від 02.11.2006 р. у справі «Волохи проти України», Суд дійшов висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене «згідно із законом», оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля під час застосування таких заходів спостереження.

Таким чином, законодавцю необхідно мати на увазі, що закон повинен відповідати принципу юридичної визначеності, якому також приділена ретельна увага усталеною практикою ЄСПЛ.

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «Р.G. та J.H. проти Сполученого Королівства» (Р.G. and J.H. v. United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46, ЕСНR 2001-1Х (п.п. 169, ПО).

Між тим, захист від свавілля реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978р.) Суд наголосив: «Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає в окремих справах такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді» (п. 56 абз. 2 рішення).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) Суд констатував, що навряд чи можна розробити норми, які у деталях передбачали б усі види поведінки. Отже, державні органи мають формулювати подібні норми більш загально (див. рішення від 19 грудня 1994 року у справі Vereinigung demokratischer Sqldaten Osterreichs та «Губі проти Австрії», п. 31, Series A №302). Вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві, він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливості передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див. серед інших джерел рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п.55, Reports of Judjments and Decisions 1998-II).

На національному рівні Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом, на кожній стадії такого провадження та за його наслідками.

Що стосується належного та ефективного судового контролю відповідності дій суб’єкта владних повноважень закону, слід звернутися до норм процесуального кодексу.

Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, за приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, необмежена дискреція адміністративного органу у будь-якому випадку є порушенням конституційного принципу верховенства права, адже кожен орган державної влади має враховувати та, більш того, практично застосовувати усі складові цього принципу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.