Верховний Суд роз’яснив, у чому полягає принцип диспозитивності виконавчого провадження

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 2-179/11, та встановив, що законом передбачено принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначається його обов’язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців .

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що приватне акціонерне товариство «П» звернулося до суду  зі скаргою на дії заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби-начальника Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а також на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Рішенням суду першої інстанції скаргу задоволено.

Визнано дії заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби-начальника Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) П`ятницького А. В. у частині передачі виконавчого провадження № 40752911 з Тернівського ВДВС м. Кривого Рогу Головного ТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) протиправними.

Скасовано постанову заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20 березня 2019 року в частині передачі виконавчого провадження з Тернівського ВДВС м. Кривого Рогу Головного ТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про прийняття виконавчого провадження.

Повернуто матеріали виконавчого провадження з відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до Тернівського ВДВС м. Кривого Рогу Головного ТУЮ у Дніпропетровській області.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для передачі в інший орган державної виконавчої служби виконавчого провадження, що є предметом розгляду справи та наявністю правових підстав для задоволення заявлених вимог скарги.

Апеляційний суд залишив увалу суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Суддями Верховного Суду, частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках - на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі  дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення   на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Також ВС зауважив, що пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пунктом 4 частини другої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначено його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону).

Отже, зазначені положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватним віконцем.

ВС підкреслив, що застосування правила щодо передання виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого і навпаки призведе до порушення основоположення принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що ускладнювали виконання судового рішення, обґрунтовано вважав, що державним виконавцем Тернівського ВДВС м. Кривого Рогу Головного ТУЮ  у Дніпропетровській області вживалися всі необхідні дії для виконання судового рішення, а тому у заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції   (м. Дніпро) не було правових підстав для передачі виконавчого провадження з Тернівського ВДВС м. Кривого Рогу Головного ТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), що є підставою для задоволення скарги ПрАТ «ПІВНГЗК».

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС назвав основні ознаки фіктивного правочину.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.