Відсутність у кримінальному провадженні прямих доказів, що підтверджують винуватість особи у вчиненні вбивства: позиція ВС

Якщо у кримінальному провадженні відсутні прямі докази, що підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні умисного вбивства, однак обставини кримінального правопорушення підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих непрямих доказів, з якими не узгоджуються непослідовні версії обвинуваченого щодо обставин смерті потерпілої, то сукупність таких непрямих доказів може бути покладена судом в основу обвинувачення особи у вчиненні умисного вбивства. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу № 728/578/19.

Обставини справи

10 грудня 2018 року, приблизно о 10:00, перебуваючи у дворі домогосподарства обвинувачена, в ході раптово виниклого конфлікту, на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно штовхнула руками потерпілу, яка знаходилася біля погребу, від чого та впала в погреб на сходи. Після цього обвинувачена, узявши цеглу, завдала нею не менше 16 ударів по голові потерпілої, чим заподіяла тілесні ушкодження та затягнула на її шиї хустку, в яку та була вдягнута. Як наслідок, в результаті механічної асфіксії настала смерть останньої.

За вироком Сосницького районного суду Чернігівської області, залишеним без змін Чернігівським апеляційним судом, обвинувачену засуджено за ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство) до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років.

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просила скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів, наведених в касаційній скарзі засудженої, зводився до її вказівок на те, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими, а матеріали кримінального провадження не містять належних і допустимих доказів на підтвердження її винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Зокрема, засуджена вважає недопустимими доказами протоколи отримання зразків для експертизи, оскільки при відібранні таких зразків було порушено її право на захист, а також процесуальний порядок проведення цих слідчих дій. Посилаючись на протокол слідчого експерименту за її участю, місцевий суд не дав йому оцінки з урахуванням наданих засудженою показань у судовому засіданні, які не узгоджувались між собою, а тому з урахуванням положень ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України суд безпідставно поклав цей протокол як доказ її винуватості. На думку засудженої, не доведено часу вчинення інкримінованого їй злочину, а посилання суду на те, що цей злочин було скоєно 10 грудня 2018 року, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, зокрема висновку судово-медичної експертизи. Інші докази, на які послався суд, засуджена вважає такими, що жодним чином не доводять її винуватості у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Вона вказала, що апеляційний суд не зважив на вказані порушення та не усунув їх, всупереч ст. 404 КПК належним чином не розглянув апеляційної скарги захисника засудженої, не перевірив викладених у ній доводів та не дослідив обставин справи, а тому рішення цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій. Обґрунтування позиції ККС: згідно зі ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Суд вказав, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв’язку. Навпаки, ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Як вбачається із судових рішень, у цьому кримінальному провадженні відсутні прямі докази на підтвердження винуватості особи у вчиненні умисного вбивства. Однак скоєння цього злочину саме нею суди попередніх інстанцій встановили на підставі сукупності інших належних і допустимих непрямих доказів, які з урахуванням обставин цього кримінального провадження та висунутих на свій захист непослідовних версій засудженої щодо обставин смерті потерпілої, що не узгоджувалися із вказаними доказами, дозволили судам першої та апеляційної інстанцій встановити винуватість у вчиненні умисного вбивства відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». Версії засудженої, висунуті на свій захист, були проаналізовані апеляційним судом і визнані неспроможними, з чим погодився ККС. Як установив апеляційний суд, показання засудженої не узгоджуються між собою та суперечать матеріалам кримінального провадження.

Беручи до уваги сукупність досліджених у суді першої інстанції непрямих доказів, а також те, що засуджена, яка проживала разом з загиблою в одному домогосподарстві, в якому і було виявлено труп потерпілої з явними ознаками насильницької смерті, не змогла послідовно й правдоподібно пояснити обставини, за яких потерпіла отримала ці тілесні ушкодження, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про доведеність її винуватості у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.